Заслужений майстер спорту України, чемпіон світу Іван СЕМИКІН, який днями виступив з критикою головного тренера збірної України Ігоря НАГАЄВА, в інтерв’ю проєкту «Веслування України» розповів, що стало поштовхом для цього.
Перед публікацією інтерв’ю, яке Іван волею долі давав в рідному домі в Обухові, де останнього разу був аж чотири місяці тому - 2 лютого, приводимо його пост у фейсбуку, який викликав широкий резонанс у веслувальній громаді:
«Стояти на вищій сходинці п'єдесталу, бути дотичним до спортивної місії, прославляти рідну Україну, спостерігати, як прапор України підіймається до небес, відчувати, як перемоги нашої команди змінюють сприйняття України в Європейському суспільстві. Все це було б неможливо без наших захисників! Ми у великому боргу перед ними!
До перемоги нашої команди долучились багато людей, за що їм відверта подяка. Також хочу подякувати батькові за те, що виховав мене казати те, що думаю.
Я вважаю, що головний тренер України з веслування на байдарках та каное повинен бути компетентним менеджером та ідейним лідером, володіти знаннями у практичних та теоретичних сферах та бути комунікатором спортивного суспільства.
Думаю, що на теперішній час головний тренер національної збірної команди України не є ефективним менеджером, не викликає поваги серед спортсменів та тренерів, та не має будь-яких інших переваг.
Я думаю, що дії головного тренера України з веслування на байдарках та каное Ігоря Нагаєва не ведуть нашу команду до Олімпійського п’єдесталу Парижа, а тільки деморалізують команду»
ПРИЧИНИ ГУЧНОЇ ЗАЯВИ
- Іване, що стало поштовхом до такої гучної заяви?
- Поштовхом став пост в пабліку «Гільдія поважних веслярів», в якому відзначалася роль головного тренера збірної України Ігоря Нагаєва в досягненнях команди на етапах Кубку світу в Рачіце і Познані. Мовляв завдяки йому збірна у важких умовах показала високий результат. Були розміщені тільки скріншоти медальних таблиць і фото керманича збірної. Фото збірної не було. Я був обурений таким постом, написав коментар, бо така інформація розходиться з дійсністю, м’яко кажучи. «Не треба вішати лапшу людям на вуха», - так я дослівно висловився.
Потім в групу збірної у вайбері прийшло повідомлення від головного тренера зі списками спортсменів, хто відправляється на чемпіонат світу і інформацію про те, що збори відбудуться в Україні, а саме на Трухановому острові. До того ж у складі були відсутня жіноча байдарка-четвірка, а саме Діана Танько і Наталія Докієнко не включені у склад команди, проте там є байдарка-двійка у складі Інни Клінової (підопічної Ігоря Нагаєва. – проєкт «ВУ») і Іванни Дяченко. Це було дивним, м’яко кажучи.
І тут, як говорять, увірвався терпець, бо багато чого вже накопичилося за період його керівництва, особливо останнім часом. Ми довго терпіли, пробували знайти спільну мову, чекали якоїсь відповіді і поваги, але не дочекалися. Бачили тільки погіршення ситуації. Тому я вирішив діяти більш конкретно. І висловився у фейсбуку стосовно ситуації в збірній.
- Які ще поступки головного тренера привели до такої заяви?
- Щоб далеко не ходити, поговоримо про етапи Кубку світу. По-перше, відзначу, якщо раніше збірна була єдиними цілим, то при Нагаєві команда поділилася на окремі групи. Кожна група існувала окремо від іншою і вирішувала свої проблеми сама: де жити, як добиратися до місця подій – тобто єдиного керівництва не було. Так, ми переїжджали за свій рахунок, але можна ж було організувати переїзд єдиною командою. Ні. Кожна група сама організовували себе переїзд і проживання. Тож збірної як такої немає. Немає команди.
На першому етапі Кубку світу в Рачіце ми головного тренера ще бачили, щоправда якихось привітань ми не почули. Ніякої радості в очах, хоча він сам у свій час успішно виступав саме в байдарці-четвірці.
На етапі в Познані він за півтори дня до завершення залишив місце проведення змагань. Заключний день, а саме в цей день, як ви пам’ятаєте, проводилися всі фінали, ми провели без нього, хоча, природно було чимало питань і упродовж змагань, і після їх завершення, коли треба вирішувати питання з транспортуванням човнів. Про те, що головний тренер буде відсутній на місці проведення змагань, ми дізналися у неділю зранку. Про це він не попереджав. Ми були просто в шоці. Так потім він почав виправдовуватися, що були якісь невідкладні справи – начебто вирішувались питання перебування в Румунії. В чому дуже сумніваюся, адже це були вихідні дні.
Коли байдарці-четвірці, яка виграла змагання, мав брати участь тім-лідер переможців (головний тренер збірної України. – проєкт «ВУ»). Його не було. Добре, що на каналі був президент ФКУ (Ігор Слівінський. – проєкт «ВУ») – він його замінив при нагородженні.
Інший момент. Наші човни перевозила болгарська конструкція і у людини, яка цим займалася, виникло чимало питань, і вона їх адресувала мені, але у мене, звісно, відповідей не було. Та, взагалі, було чимало оргпитань в заключний день, але головного тренера на місці не було. Останній день це просто повний хаос. Після нагородження я провів на каналі годин шість, щоб вирішити всі питання.
Ще одне питання. Доставка човнів в Канаду, де, як відомо, відбудеться чемпіонат світу. Ми говоримо головному тренеру, що нам на змаганнях потрібен наш човен, на що отримаємо відповідь: «Там будуть арендні човні, які на 100% будуть хорошої якості». Тобто людина дає гарантії того, в чому не може буде впевнена. У підсумку я особисто зв’язався з представником португальської компанії-виробника човнів «Нело» і домовився, щоб наш човен відправили в «неловському» контейнері на Канаду. З допомогою Юрія Чебана домовилися відправити ще і двійку, в якій виступають Ігор Трунов і Олег Кухарик. До того ж «Нело», за що ми їм дуже вдячні, надали два човни на заміну – для тренувань.
Про заміну спочатку не замислювалися. Через те напевно, що постійно мінялася дата від’їзду в Канаду: то летимо 1 червня, то 20-го, то 1 липня, то 20-липня, що нас вже категорично не влаштовувало, адже в такому випадку не вистачало б часу для адаптації. Ми би хотіли вилетіти за мінімум 23-25 днів, щоб пройти нормальну адаптацію. А не за 10-12 днів до старту.
Взагалі, інформацію від тренера ми завжди отримуємо в останній момент, як і в ситуації з першим тренувальним збором перед чемпіонатом світу, який планувався в румунському Снагові, а потім був перенесений в Україну, де, як відомо, йде війна. Інформація про місце проведення зборів мінялась трохи не по п’ять разів на день. Якісь гойдалки. Відпочити повною мірою після 120 днів важкої роботи не вийшло.
- Наскільки я розумію, цілком можна було залишитися в Снагові, як планувалося попередньо…
- Саме так. Взагалі, є чимало питань, на які ми так і не отримали відповідей. Наприклад, за чий рахунок ми знаходилися в Румунії: Мінмолодьспорту, чи румунської сторони. Ми бачили, що Нагаєв скорочує кількість людей на базі в Снагові, при цьому чуємо від господарів: «Хлопці, ми нікого не виганяємо. Скільки місць є, стільки можете все використовувати. Ви нас ображаєте, якщо думаєте, що ми вас виганяємо». Не розумію, в чому логіка дій головного тренера. Він не хотів бачити на зборі Олега Боровика, чи Даніїла Харечка, але вони потім взяли медалі на етапах Кубку світу.
ПІДГОТОВКА ДО ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ
- Чи були спроби напряму поспілкуватися з головним тренером, щоб прояснити питання з подальшими зборами?
- Ні. Ми тримали зв'язок через Олександра Геннадійовича. Чесно кажучи, після Кубків світу, ніякого бажання спілкуватися з ним, немає, і, думаю, вже не буде.
Після етапу в Познані була інформація, що збір відбудеться в Снагові, а потім все різко помінялося. І ми просто прийняли те, що нам сказали.
- Розумієте, що готуватися треба в країні, де йде війна, під вій сирен, перебуваючи в небезпеці…
- В підготовки вдома є свої плюси, є свої мінуси. І головний мінус – це небезпека потрапляння під ракетний удар. Це стрес, з яким треба буде впоратися. Я себе вже налаштував на збір в таких умовах. У мене є чітка ціль – перемога на чемпіонаті світу, все інші фактори – ігнорую. В даному я нічого не можу змінити. Не можу я змінити і траєкторію ракети.
До речі, у нас знову зміни. Вже відомо, що перший збір байдарочників до чемпіонату світу відбудеться не на Трухановому острові, начебто через «прильоти», які були в неділю: «Тепер розглядаються Горішні Плавні». Начебто цих «прильотів» раніше не було.
Горішні Плавні, як відомо, на лівій стороні Дніпра, що доволі близько до лінії фронту. Крім того, встає питання, як дістатися до цього міста. На автомобілі дорого, враховуючи ціни на бензин. Можна на міжміському транспорті, а це вокзали, які є потенційними місцями для ракетних ударів.
Втім, я зі своїми напарниками по четвірці Олегом Кухариком, Дмитром Даниленком і Ігорем Труновим наполягатимемо на проведенні першого тренувального збору перед чемпіонатом світу на базі в Обухові, де збірна України готувалась два останніх олімпійських цикли. І, що важливо, поруч немає стратегічних об’єктів. Є знайома нам всім акваторія, якою ми можемо користуватися. Олександр Сімонов підтримує нас в цьому. Вестиме перемовини з головним тренером стосовно цієї локації, адже раніше він був категорично проти бази в Обухові, не приводячи аргументів.
Також ми наполягатимемо на ранньому (приблизно за місяць до старту) виїзді в Канаду, де відбудеться чемпіонат світу, адже канадська федерація забезпечує проживання і харчування, українська сторона має профінансувати лише перельоти. Така була попередня домовленість, але у головного тренера іншій погляд. Ну, і, крім того, питання про компетентність головного тренера ми також підійматимемо перед відповідними органами.
Ще одна причина для проведення збору в Обухові: подача документів на візи в Канаду. Набагато простіше робити це, знаходячись під Києвом, ніж в Горішніх Плавнях. Плюс веслувальникам треба отримати бустерну дозу вакцини проти коронавірусу. Це теж зручніше зробити в Києві, раз ми вже прийняли ці умови.
ПІДГОТОВКА ДО СЕЗОНУ
- Давайте перейдемо безпосередньо до спортивної сторони справи. Нинішній сезон став немов продовженням попереднього. Українська четвірка не сходить з п’єдесталу світових змагань…
- У нас, як в минулому сезоні склалася четвірка, ми знайшли взаєморозуміння, підхід один до одного, і в нашому міні-колективі склалася якісна атмосфера, що тільки сприяє плідній праці. Ми і морально підтримуємо один одного, а, крім того, між нами є конкуренція, а це теж допомагає підтримувати високі результати.
- В минулі роки у кожного з вас були свої цілі-задачі, зараз ви працюєте в одному колективі – на результат на четвірки…
- Так, в цьому році, ми працюємо на єдину ціль – успішний виступ в четвірці, в тому в період підготовки, ми набагато більше виходили в екіпажі, ніж в минулому році, навіть перед чемпіонатом світу. Крім того, ми спробували кілька варіантів двійок. На жаль, з Дімою Даниленком на дистанції 500 м двійка не склалася – це важкий варіант, щоб боротися за медалі на міжнародних змаганнях. Не йде човен – так буває. А в четвірці ми наполегливо накочували той варіант, який приніс перемогу на чемпіонаті світу, нічого не змінюючи. Навіть сляйди з підніжками, як стояли в минулому році, так і стоять.
- За рахунок чого можна покращити результат в четвірці?
- Звісно, дуже важлива скатаність. За рахунок ії ми на високих результатах зрізаємо якісь частки секунди. За рахунок цього ми краще відчуватимемо один одного, більш впевнено будемо сидіти в човні. Зараз ми сідаємо в четвірку на свої рідні місця – нікого не кидає, не качає – і відпрацьовуємо по максимуму. При цьому, звісно, кожен з хлопців від «А» до «Я» знає свою задачу.
Можу сказати, що ми спрогресували навіть від першого етапу Кубку світу до другого. В Познані відчуття і взаєморозуміння були краще. Дуже добре потрапили один в одного, отримавши неабияке задоволення від проходження. Стартували, я крикнув оп, щоб перейти на накат, буквально два рази моргнув, і тут вже фініш. Майже ідеально. А ось в Рачіце було важкувато.
- На Кубках світу була максимальна готовність, як вважаєте?
- Ні, думаю, що у нас є резерв, щоб додати. Відчуття – це, взагалі, тонка індивідуальна річ. Аналізуючи роботу, що ми робили, можу сказати, що жорсткою підводки до змагань ще не було. Після етапів Кубку світу ми отримали гарний досвід і розуміємо, над чим в подальшому працювати. Друге місце в суперництві з іспанцями вказало нам наші недопрацювання, зокрема, на тактичні помилки. Скажу по себе. Програш іспанцям спровокував якусь таку спортивну злість. Тож націлені взяти реванш у срібних призерів Олімпійських ігор вже на чемпіонаті світу.
- Приємно чути, що навіть друге місце в світі на олімпійській дистанції українську байдарку вже не влаштовує…
- Звісно ж. Завжди хочеться бути першим.
- Проєцируєте чемпіонат світу в Галіфаксі на ліцензійний чемпіонат світу, який вже наступного року?
- Вважаю, що наша четвірка за визначенням має брати за ціль завоювання олімпійської ліцензії, а потім як мінімум олімпійську медаль. Саме так і націлюємося. Але часу до ліцензійного чемпіонату світу і, тим більше, до Олімпійських ігор, ще багато і тому, дуже важливо зберегти те, що ми маємо на сьогоднішній день. І ми зробимо все для цього.
ГОЛОВНИЙ ТРЕНЕР
- Чи спробуєте ще знайти спільну мову з головним тренером збірної України Ігорем Нагаєвим?
- Наскільки я знаю, багато хто в команді не хочу шукати з ним спільну мову. Спроб було чимало. Просто вже терпіння скінчилося. Можливо, є сенс підняти питання про те, щоб ця людина з нами більше не працювала.
Додам, що дуже дивним, на мій погляд, було рішення не везти в повному обсязі жіночу байдарку, тобто, по суті, відмова від старту в олімпійській четвірці при тому, що вже в наступному році ліцензійний чемпіонат світу. Тим більше, що великого фінансування це не потребує. Участь в чемпіонатах світу і Європи необхідна для того, щоб команда зростала. Чим більше гонок, тим швидше йде зростання. Поки стара гвардія пішла в декретну відпустку, новим людям треба обстрілюватися.
ЧЕМПІОНАТ СВІТУ
- Які очікування від чемпіонату світу?
- Я сподіваюся, що ми все зробимо правильно і збережемо планку на тому рівні, що ми досягли. Звісно, одна гонка не схожа на іншу і складно передбачити, як складуться змагання в західній напівкулі, де ніхто з нас не бував. Ми націлюємося витримати всі випробування. Ми вже багато пройшли в цей воєнний час. Війна – це великий стрес і випробування для всіх нас, для всієї країни.
- Виступати на міжнародній арені в той час, коли в Україні йде війна, це особливе відчуття?
- Так, безперечно. Кожен з нас пропускає події в нашій країні через себе і виходить на старт з неабияким настроєм. Кожне підняття прапора Україні – це можливість заявити про те, що ми є, про те, що ми сильна нація, навіть в таких умовах. Це можливість нагадати світу про нашу країну, отримувати ще більшу міжнародну підтримку в нашій боротьбі з російським агресором. Підняття українського прапору – це ще можливість подякувати тим людям, які захищають нашу країну на полі бою. Один з моїх найкращих друзів Міша зараз на фронті і завжди, виходячи на старт, згадую про нього.
29 травня 2022 року. Познань. Переможці етапу Кубка світу (зліва направо): Ігор ТРУНОВ, Дмитро ДАНИЛЕНКО, старший тренер збірної України Олександр СІМОНОВ,Іван СЕМИКІН, Олег КУХАРИК.
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»