До вашої уваги матеріал сайт Асоціації спортивних журналістів України про каноїстку Людмилу ЛУЗАН, яку ця організація визнала кращою атлеткою країни.
БЛИСКУЧИЙ РІК
«Взагалі, цього року Людмила здобула всі перемоги, про які можна лише мріяти», - йдеться в матеріалі, присвяченому спортсменці на сайті Інтернет-сайту Асоціація спортивних журналістів України.
На чемпіонаті Європи у Познані вона поклала в свою скарбничку дві золоті (в одиночці та двійці на 500 м), срібну (в одиночці на 200м) й бронзову (в двійці на 200 м) медалі, на Олімпійських іграх у Токіо – срібну (в двійці на 500 м) й бронзову (в одиночці на 200 м) нагороди, а на чемпіонаті світу в Копенгагені усі три медалі здобула на дистанції 500 метрів: золоту (у двійці), срібну (в одиночці) та бронзову (у четвірці). Це неймовірний тріумф українського каное!
Звісно, особливий інтерес передусім до успіхів нашої талановитої атлетки у Токіо, адже каноїстки вийшли на олімпійський старт уперше в історії! Раніше вважалося, що це винятково чоловічий спорт. У фінальному заїзді на 200 м в каное-одиночці Людмила стартувала в компанії сильних суперниць на чолі з чемпіонками світу Невін Харрісон зі США і Лоранс Вінсент-Лапойнт з Канади. І не розгубилася! Наша дебютантка здобула бронзову нагороду!
– Яким було ваше завдання на проходження дистанції у фіналі і наскільки вдалося з ним впоратися?, - запитали журналісти після фінішу.
– Завдання було просто зі старту до фінішу максимально віддати всі сили, що у мене є. І я це зробила. Розпочала добре, потім 2-3 гребки, і я немов провалилась, а далі знову піднялася і почала розганятися. Розумію, що припустилася помилки на старті, але щаслива, що мені вдалося швидко зібратися і наздоганяти, наздоганяти і їхати на фініш потужніше!
– Одразу після фінішу не помітно було вашого задоволення!
– Я нечітко пам’ятаю цей момент. Я справді виклалася цілком, на воді по сторонах нікого не бачила. Коли заїжджала на фініш і відчувала – ось він, останній гребок, навіть не зрозуміла, що я в трійці. Мені здалося, що, можливо, я четверта або п’ята, засмутилася. Хоча на дистанції сил не шкодувала, стала думати, що, напевно, могла краще і, можливо, десь щось не так зробила. Я поїхала прямо, не дивлячись нікуди. Мені здавалося – от і все, от і минула ця гонка, до якої стільки готувалися. Потім розвернулася в сторону, дивлюсь на табло – а я третя! Щаслива, що мені вдалося потрапити до трійки найсильніших у світі. Це було моєю мрією, мені це снилося!
Коли приїхала на Олімпіаду, одразу зрозуміла, що я тут як своя, це моя погода, мій канал, що це будуть мої змагання і все складеться так, як має бути.
– За що ви полюбили каное, як сіли в човен? Зазвичай дівчата обирають інші види спорту…
– Десять років я займалася спортивною гімнастикою, виконала норматив майстра спорту. Однак розуміла, що це мій максимум, я вже більшого не досягну, потрібно щось змінювати. Спорт був у моєму житті з чотирирічного віку, тому я не уявляла свого життя далі без нього. Коли на каное почали приймати дівчат, мій брат, веслувальник, запропонував мені спробувати себе в цьому виді, я прийшла й одразу закохалася у веслування. Мене поставили в човен, я зробила гребок, мій перший тренер Сергій Батомункоєв сказав, що в мене талант і, якщо тренуватимуся, то все в мене вийде. Саме на каное я відчула, як це любити свій вид спорту і щодня ходити на тренування із задоволенням. Тому що останнім часом відвідування гімнастичного залу мені здавалися якоюсь мукою. Я ж висока, не така гнучка, як інші, мені багато чого не вдавалося, але я дуже хотіла виконувати елементи якнайкраще. Не складалося. А коли прийшла на веслування, зрозуміла: ось тут я себе покажу, це мій вид спорту!
– Як відбувалася підготовка після того, як зняли карантинні обмеження?
– Вважаю, що додатковий рік нам пішов у плюс, адже з’явилося ще більше часу, щоб правильно підготуватися, не впустити важливих моментів і добре натренувати і 200 м, і 500 м. Чемпіонати України, Європи, етапи Кубка світу були для нас етапами підготовки до Олімпійських ігор. Усе складалося добре, мій тренер так розпланував роботу, аби я вийшла на потрібний рівень і показала максимальний результат саме тут. Я дуже задоволена і дуже дякую Миколі Івановичу Мацапурі, тому що він найкращий тренер, і це наша спільна маленька перемога. А оскільки я переконана, що завжди можна краще, то думаю, що все ще попереду, це тільки початок, бо нинішня – тільки перша доросла Олімпіада в моєму житті.
– Яка ж вона – формула успіху у веслуванні на каное?
– Я думаю, це любов до свого виду спорту і максимальна віддача. Коли щось робити, так віддавати себе цілком, інакше взагалі краще не братися. Працювати і, незважаючи ні на що, йти до своєї цілі. Все можливо!
Микола МАЦАПУРА, особистий тренер Людмили ЛУЗАН:
– Люда – моя перша вихованка, яка настільки цільна натура, і настільки одержима веслуванням! Усе в неї є – і працелюбність, і віддача, і впевненість у собі, і віра в тренера. Вона не цурається ніякої роботи. Траплялося, розізлився на неї, насварив, відправив на воду. Вона ж після тренування йде – долоні в кров’яних мозолях: «Миколо Івановичу, я все зробила, як ви просили». Це просто дивовижний характер. Талановиті спортсмени тому й успішні, бо працелюбні.
Юрій ЧЕБАН, головний тренер збірної України:
– Люда витривала, працелюбна, з природним відчуттям води, у неї були хороші наставники. Це загальна перемога, колективний успіх – і для збірної України, і для веслування. Для нас це історична подія. Ми стали свідками здобуття першої в історії медалі в жіночому каное для України. Традиції спринту в каное продовжуються!
«СРІБНА» ГОНКА
А вже за кілька днів після свого бронзового олімпійського успіху Людмила здобула медаль вищого ґатунку разом з Анастасію Четверіковою у змаганні двійок на дистанції 500 м. Боротьба розгорнулася так, як я і планував тренер Микола Мацапура. У відмінній формі була китайська двійка, дуже сильну конкуренцію мали скласти також екіпажі Німеччини і Канади. Погода була чудова, для наших дівчат майже ідеальна. Старт вони взяли нормальний. Буквально через 50, 100 метрів вигравали вже метр-два у німкень, які спочатку йшли третіми. А другу половину дистанції Люда і Настя, як завжди подолали набагато сильніше і стали другими слідом за китаянками.
- З самого старту, з першого гребка гонка складалася, і ми накатували, виконували свою роботу. Ми цілком виклалися, це наша найкраща гонка! Щасливі, що нам вона вдалася, і це найкращі відчуття! Ми добре працювали задля цієї медалі, прагнули її, дуже довго до неї йшли. Ми допомагаємо одна одній, робимо спільну справу, у нас єдина мета, – сказала Люда.
– Присвячую медаль своєму тренеру Юрію Чебану, – додала Анастасія Четверікова. – Він вселив у мене віру, що медаль і олімпійський п’єдестал можливі! А також дякую Люді!
– Завжди треба жити мрією, – підсумував Микола Мацапура, – є «бронза», є «срібло». Тепер мріятимемо і старатимемося, щоб у Парижі-2024 боротися за «золото».
За матеріалами сайту uspa.com.ua