До вашої уваги матеріал про першого олімпійського чемпіона України Андрія ХІМІЧА. Джерелами стали статті, опубліковані на сайті «Суспільне. Черкаси» і Інтернет-ресурсу «Дзвін» (на фото: Олімпійські чемпіони 1964 року - №155 - Андрій ХІМІЧ, №158 - Степан ОЩЕПКОВ)
- Я на Чернігівщині виріс, у селі Макіївка, що між Прилуками і Пирятином Полтавським. У нас протікала річка Удай, тож я із самого дитинства на плоскодонці плавав, все по господарству привозив човном. І дрова, і очерет, ліса поруч не було, то лозу рубали і рибалили. Я із самого дитинства на плоскодонці з одним веслом гріб, – згадує Андрій Іванович.
Каное вперше побачив на другому курсі другому курсі Черкаського педагогічного інституту, де я тоді навчався на факультеті фізичного виховання. Захотів навчитися веслувати. Але в Черкасах не було кому показати, як правильно це робити. Якісь поради вичитував у спортивних журналах, до чогось додумувався сам.
У човна одне лопатоподібне весло. Я ним просто гріб по обидві сторони. Зрозумів, що це неправильно 1956 року, коли брав участь у Спартакіаді народів СРСР. Усі спортсмени гребли веслом з одного боку каное. На трибунах з мене сміялися: «Дивіться, дід Мазай пливе». Перестали реготати, коли прийшов четвертим. Після змагання спортсмени показали, як правильно пливти. Напрямок каное регулюється його поворотом у воді та зміною траєкторії в кінці гребка. Прорубував на Дніпрі ополонку, клав через лід дошку. Сідав на неї й веслував. Щоб бачити, чи правильно це роблю, брав дзеркало. Зняв його з дверима шафи.
За словами ветерана спорту, уперше веслувати на каное він спробував у 1956-му, коли навчався на факультеті фізичного виховання у Черкасах:
- Андрію Івановичу, пригадайте будь ласка Олімпійські ігри в Токіо
- Ми жили біля озера Сагамі, 80 км від Токіо, і там тренувалися у будь-яку погоду: дощ, вітер, холод. Був жовтень, а ми мусили іти на тренування. Було ідеш, аж голова тріщить, навантаження таке, і нерви, підготовка, але всі регати, які ми проходили, ми всюди вигравали. Тому ми знали, що переможемо.
- Яким вийшов фінальний заїзд?
- Чотири дні змагань та довгоочікувану перемогу пам'ятаю як сьогодні. У фіналі був такий туман, за 500 метрів дистанції не видно було. У нас тактика така була – ми стартуємо перших 50 метрів, виходимо вперед на корпус-два, контролюємо, хто справа, хто зліва, нас не обходять, а потім за 300 метрів робимо ривок до фінішу. І, блискуче, в одні ворота, ми виграли Олімпійські ігри.
Про перемогу дружині повідомив телефоном. Сказав, що за кілька днів буду в Черкасах. Зустрічати мене на вокзал прийшло дуже багато людей. З поїзда до машини несли на руках. Після святкування в ресторані «Колос» відвезли до «хрущівки» в центрі міста. Завели в трикімнатну квартиру: «Вона — ваша».
- За чотири роки після олімпійської перемоги ви завершили спортивну кар’єру…
- Приїхав із тренувань у Туркменії. Там було 20 градусів тепла, а в Україні — 30 градусів морозу. Я зразу став на лижі. До обіду пробіг з передишками 30 кілометрів. А ввечері в спортзалі ще потягав 20-кілограмові штанги. Тоді була епідемія грипу, мій ослаблений організм здався. У такому стані виграв ще кілька змагань, а на Спартакіаді в Москві програв. Грип дав ускладнення на серце. Лікарі сказали: «Спорт або життя». Вибрав останнє. Мені тоді було 30 років.
ПІСЛЯ КАР’ЄРИ
Після завершення Андрій Іванович був директором дитячо-юнацької спортивної школи в Черкасах. Працював тренером збірної команди СРСР із веслування на байдарках і каное, готував до виступів збірну команду Болгарії. 1985-го став тренером секції веслування при колгоспі «Заповіт Ілліча». Наприкінці, 1990-х років пішов на пенсію.
32 роки олімпійський чемпіон вирощував нутрій. А потім завів кіз і став робити бринзу. Щодня варив її з двох відер молока. Мав клієнтів по всій Україні. Недавно це заняття покинув. Він переміг у понад 40 міжнародних регатах із веслування на каное.
Пресслужба ФКУ за матеріалами «Суспільне. Черкаси», dzvin.media