Незадовго до чемпіонату світу зі слалому (26-31 липня, Аугсбург) розпочинаємо серію матеріалів, присвячених цьому виду спорту. Розпочинаємо з інтерв’ю з бронзовим призером чемпіонату світу серед юніорів Сергієм СОВКОМ (Івреа, 5-10 липня), з яким поспілкувалися невдовзі після змагань.
НЕСПОДІВАНА МЕДАЛЬ
- Сергію, чи ви можете ви повірити, що бронзовий призер чемпіонату світу
- Не до кінця. Напевно те, що я призер чемпіонату світу, усвідомив лише наступного дня, коли отримав цю медаль. Для мене це щось несподіване і щось нове.
- Ця нагорода у змаганнях з екстремального слалому стала приємною несподіванкою не тільки для вас, але й напевно для вболівальників. Розкажіть, як ви це зробили?
- Розпочну з того, я провів на цьому каналі один тренувальний збір – у мене було лише два тижні безпосередньо перед чемпіонатом світу. Це було щось нове – я був не до кінця впевнений в собі, але на самих змаганнях впевненість прийшла.
В кваліфікації (гонці на час) я став 18-м, але тут важливо було саме потрапити число 32-х учасників плей-офф, і я це зробив. Далі учасники були розподілені на четвірки, які змагалися між собою за дві путівки в наступне коло, поки не визначилося чотири фіналісти. В першому заїзді став другим, в двох наступних – переміг, і, таким чином, вийшов у фінал. Всього провів п’ять заїздів.
- Гонка на час – це зрозуміло, а ось змагання безпосередньо із суперниками – зовсім інша справа…
- Так, це контактний вид слалому, і досвід таких змагань у мене був, проте не дуже великий. Після перемоги у півфіналі у мене тверда впевненість в тому, що десь за півгодини у мене буде медаль чемпіонату світу. Перед фінал тренер Сергій Горільчаний сказав мені важливі слова, які дуже мене змотивували: «Подумай над тим, скільки важких тренувань ти провів, скільки ти терпів. Збери це все до купи і проїдь так, щоб це все було недарма». Тож про медаль я не думав, просто хотів показати гарний результат, показати тренеру, що я його почув.
ФІНАЛ І МЕДАЛЬ
- Мабуть, фінальна гонка і вийшла найскладнішою на чемпіонаті?
- До такої можна ще віднести і чвертьфінал. У мене не дуже вийшов ескімоський переворот, після нього я трохи розгубився і не відразу зрозумів, в який бік мене краще їхати. Але у підсумку прийняв вірне рішення – поїхав туди, де було менше людей, і став першим.
А у фіналі я змагався з трьома французам і відразу зрозумів, що вони мене хочуть задавити і повністю захопити п’єдестал: з самого початку вони на мене тиснули: крутили мій човен, штовхалися веслами. В таких гонках приймати вірні рішення допомагає лише критичне мислення.
Я став четвертим, але, мабуть через те, що вони на мене дуже тиснули, один з французів пропустив ворота, за що його дискваліфікували. Хоча це стало відомо не відразу і тому, фінішувавши четвертим, був дещо розчарований. Лише дійшовши до табору збірної, побачив, що команда зустрічає мене з прапором і аплодисментами. Але лише, побачивши на табло офіційні результати, впевнився в тому, що я дійсно третій. Я був щасливий, але мені зараз складно зрозуміти, що я бронзовий призер чемпіонату світу.
- З якими відчуттями підіймалися на п’єдестал?
- Це, взагалі, окрема історія, адже я не знав, що робити на церемонії нагородження, адже це був перший мій міжнародний п’єдестал. Треба було знайти форму збірної України і вже за десять хвилин після фінішу прибігти на церемонію. Потім мене роз’яснили що до чого, адже були певні вимоги у зв’язку з коронавірусом: не можна було тиснути, не можна було робити групове фото, а саму медаль потрібно було брати самому. Мені здається, що сама церемонія пройшла для мене більш хвилююче, ніж сам фінальний заїзд. Але, коли знаходився на п’єдесталі, це були просто неймовірні відчуття.
- Що скажете про свій виступ в класичному слаломі, де вся збірна України виступила не дуже добре?
- Сам канал в італійському Івреа мені дуже сподобався. А що стосується спортивної сторони, то враження тут неоднозначні. Я мав всі шанси вийти у півфінал, але... В першій спробі я припустився помилку, яка завадила мені показати високий результат, у другій – у мене був гарний час, але я незбагненним чином відштовхнув веслом останні ворота, і вони мене облетіли: 50 секунд штрафу. Тобто виступ, в цілому, непоганий, але дві помилки завадили відібратися, принаймні, у півфінал.
ШЛЯХ НА СВІТОВИЙ П’ЄДЕСТАЛ
- Як казав тренер перед фіналом, ви пройшли досить важкий шлях до цієї медалі. Розкажіть про це, розкажіть про себе широкому загалу вболівальників…
- Сам я з Вінниці. Нічого особливо зі мною в дитинстві не відбувалося, але у років вісім я почав веслувати. Тоді потрапив у відділення веслувального слалому нашої улюбленою МДЮСШ №2 – до Ірини Харламової. І дуже дякую Ірині Ринатівні, що вона дала мені поштовх до серйозних занять цим видом спорту. Десь через три роки я почав показувати результати. Звісно, на юнацьких змаганнях. На змаганнях такого рівня результат більшою мірою підкріплюється фізичними даними: хто більший, той і виграє. Пізніше я перейшов до свого другого тренера – Євгена Туркенича, який до останнього року займався моєю підготовкою. Я майже не вилазив з нашої веслувальної школи. Приходив за дві години тренування, взагалі, повністю віддавався веслувального слалому.
Останні п’ять місяців життя, у зв’язку з війною, знаходжуся на так званому закордонному тренувальному зборі, де працюю під орудою Сергія Горільчаного. Тому цим трьом тренерам – Ірині Харламовій, Євгену Туркеничу і Сергію Горільчаному – я завдячую своєму результаті. В українському слалому дуже мало результатів міжнародного рівня, і я дуже дякую їм за те, що став одним з тих, хто вніс свій внесок в розвиток нашого виду спорту. Також хочу подякувати і Федерації веслового слалому України за підтримку виду спорту.
- Відомо, що серйозної бази для розвитку веслувального слалому в Україні немає, але національні змагання відбуваються…
- Дійсно, великих можливостей для розвитку веслувального слалому в Україні майже немає, ми не маємо умов, подібних до тих, де відбуваються міжнародні змагання. У нас є природні річки, на яких ми проводимо змагання. Наприклад, на Миколаївщині, в селі Мигія, проводяться всі «дорослі» чемпіонати України. Це канал подібний до тих, на яких ми ганяємося в Європі, але далеко не такий. Коли вперше приїжджаєш на міжнародні змагання, створюється відчуття, що раніше ти займався якимось іншим видом спорту, ти розумієш: ось він, справжній веслувальний слалом. Розумієш і починаєш корегувати свою роботу, спостерігаючи за зірками світового рівня і прагнучи до такого рівня. Тому і медаль чемпіонату світу, яку і завоював, повторюся, для мене щось неймовірне.
- Які умови для занять слаломом у Вінниці?
- У Вінниці є тільки гладка вода. І ми працюємо над фізичною силою, а також витривалістю. У Вінницькій області, а саме неподалік від Немірова, в селі Сокілець, є «текучка», де ми проводимо юнацькі і юніорські змагання.
- Чи можна казати, що довготривалий закордонний збір, який проходив останні п’ять місяців, став потужним поштовхом для завоювання медалі?
- Так, дійсно тренування на європейських трасах дали неймовірний поштовх, суттєво додали мені впевненості в свої силах, що медалі у веслувальному і екстремальному слалому на міжнародних аренах абсолютно реальні.
- Розкажіть, з чого складаються тренування у веслувальному слаломі?
- Як я вже казав, для досягнення результату у слаломі необхідно відповідна фізична підготовка, як в будь-якому виді спорту. Що стосується безпосередньо слалому, у веслувальника мають бути гнучкі м’язи, адже на трасі є чимало різноспрямованих воріт і потрібно бути досить мобільним, тобто володіти своїм тілом. Наступний елемент – це техніка. Якщо у тебе слабка техніка, дуже складно добитися результату. Найголовніше в слаломі, як на мене, відчувати воду. Якщо ти відчуваєш воду, то, навіть не будучи фізично сильним, можеш досягти успіху. Але бажано все ж таки працювати над фізичною стороною підготовки. І тому під час зимової підготовки ми бігаємо чимало кросів, на лижах.
Найскладніший момент – адаптація до міжнародних каналів. Перед стартом дається два тижні для тренувань, але в перші п’ять днів ти тільки звикаєш до траси, звикаєш до води, адже вона буває різної щільності, та має підводні каміння. І, приїжджаючи на новий канал, а їх чимало в Європі, перший тиждень тренувань ти витрачаєш, щоб зрозуміти, що зробити і як правильно це зробити, другий тиждень віддаєш для того, щоб зробити цикл тренувань, випробувати елементи, які можливо будуть використані на змаганнях. Але ніхто не знає, яка саме траса буде поставлена на змаганнях. Під час підготовки треба думати над цим і, по можливості, пропрацювати різні варіанти, які може придумати постановник траси.
Як ви розумієте, в Україні не дуже гарні умови для веслувального слалому. І, на мій погляд, для отримання результатів на міжнародному рівні, в нашій країні має бути відповідний канал для підготовки. Якщо ми в нинішніх умовах, показуємо результати міжнародного рівня, то при наявності каналу, наші результати, впевнений, мають значно зрости.
- Ви говорили, що слаломістам необхідні специфічні якості. Чи можливо їх розвивати на сухому, скажемо, тренуванні?
- Деякі якості можна натренувати, скажемо, вміння тримати баланс. Адже, коли тебе несе вода, ти маєш контролювати хід човна м’язами корпусу. Це складно натренувати на сухому тренуванні. Для цього необхідно багато практики на води, і не на гладкій воді, а на бурній.
2022. Краків (Польща). Тренування в басейні
ПЕРШИЙ «ДОРОСЛИЙ» ЧЕМПІОНАТ СВІТУ
- Наприкінці липня ви візьмете участь у своєму першому дорослому чемпіонаті світу…
- Можливо мені буде легше, ніж нашим провідним спортсменам збірної, тому що великих сподівань немає. Мені просто треба показати себе з найкращої сторони, адже до світових зірок мені, як до неба. Мені потрібен ще не один рік, щоб досягти рівня, принаймні, фіналів. Більш важливий для мене буде чемпіонат Європи серед юніорів, який відбудеться в середині серпня в Чехії. Для мене це буде контрольна підготовка до змагань в своїй віковій категорії, де вже можна буде показувати високі результати як в класичному слаломі, так і в екстремальному.
- Які враження від каналу в Аугсбургу?
- Аугсбург – це легендарний канал. Саме на ньому, в 1972-му році відбулися перші олімпійські змагання з веслувального слалому. Це дуже специфічний канал, який не схожий на будь-який інший, і тому досить тяжко до нього звикнути. Не можу поки занести його до списку своїх улюблених каналів – поки важко дається його освоєння, але з кожним разом все краще і краще виходять елементи. Залишається зібрати це все у купу і показати гарний результат і самому бути задоволеним своїм виступом на чемпіонаті світу.
Вже почалися офіційні тренування збірних-учасниць чемпіонату світу, ми проводимо по одному тренуванню в день. Тренуюся під керівництвом Сергія Горільчаного.
- Чи відчуваєте підтримку від наших провідних майстринь веслувального слалому – Вікторії Ус і Вікторії Добротворської?
- Звісно. Відчуваю нереальну підтримку з боку обох Вікторій. Вони є для мене ідеалом у веслувальному слаломі. Я розумію, раз вони досягли серйозних висот, значить, і я зможу. Потрібно тільки тренуватися, працювати над собою. Коли отримав медаль чемпіонату світу, було дуже приємно отримати вітання від всіх спортсменів збірної України. Мені здається, що люди, які мене вітали, були більш задоволені, що я став бронзовим призером, ніж я сам, бо в той момент я не вірив, що досяг цього результату. І майстрині веслувального слалому – і Вікторія Ус, і Вікторія Добротворська – були щасливі за мене, а я зі свого боку дуже вдячний їм за підтримку і привітання.
Інтерв'ю Сергія СОВКА проєкту "Веслування України". Відеоверсія
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»