Срібна призерка чемпіонату Європи серед юніорів-2020 Юліана ПУТНІНА дала розгорнуте, і досить цікаве, не по рокам глибоке, інтерв’ю пресслужбі ФКУ, основане на запитаннях, які були поставлені вболівальниками на сторінці ФКУ у фейсбук. Рубріка "Зірковий онлайн" стартувала.
ПОЧАТОК
Марія Король: - Юліано, чому ви обрали саме цей вид спорту – веслування?
- Розпочинала я свій шлях у спорті із спортивної гімнастики. Займалася більше десяти років, але гімнастика – це до певного віку. Потім вирішила зайнятися веслуванням. Чому на каное? Тому що для жінок це, по суті новий, малознайомий, вид, і я вирішила внести свій вклад в його розвиток в Україні.
- Чому веслування?
- Тут все просто. Веслуванням займалася мої батьки. Мама веслувала на байдарці - ставала чемпіонкою України, а батько - був каноїстом.
- Варіантів з байдаркою не було?
- Ні, відразу стала в каное. Мало хто вірив, що в мене вийде. Спробувала – у мене вийшло. На коліно поставив Ігор Гармаш. Взяла весло – права рука опинилася зверху лівою, тож і стала веслувати з лівої сторони.
Марія Король: - Що для вас найважче у веслуванні?
- Найважче в спорті – робота над собою, постійна боротьба.
- Чи можна сказати, що саме спорт вас виховав як людину?
- Мене виховав спорт – однозначно, адже я з чотирьох років в спорті. Спорт – це те, що мене надихає, приносить радість. Я удосконалююсь сама, вкладаючи свою працю, а потім бачу результат. Мене це мотивує та заряджає у русі вперед.
2016. Юліана ПУТНІНА з першим тренером Ігорем ГАРМАШОМ та каноїсткою Марією ГОНЧАРОВОЮ
Марія Король: - Які змагання були найпам’ятнішими у вашій кар’єрі?
- Напевно, мої найперші змагання. Тільки я навчилася їхати рівно та прямо, а для новачка це дуже важко, мене відправили на змагання, які проводилися неподалік від Харкова – як зараз пам’ятаю, в селищі Червоний Донець. На змагання прийшли глядачі – як мені розповідали, подивитися на гімнастку, яка веслує в каное. Упродовж всієї гонки мене підтримувала мама, яка бігла всю дистанцію за мною. Найпам’ятніше було те, що люди прийшли подивитися на таку диковинку як «жіноче каное» - таке вони ще не бачили. Фінішувала я тоді першою.
Йшов 2016-й рік, а вже наступного року я зуміла відібратися на Європейський юнацький олімпійський фестиваль та показати там високий результат...
ОЛІМПІЙСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ
- … завоювавши срібну медаль. Менше, ніж за рік занять веслуванням на каное, ви добилися неймовірного прогресу. За рахунок чого?
- За рахунок бажання та впертості. У мене такий девіз: «Бачу ціль – не бачу перешкод». Як би не було б важко, я йтиму до своєї цілі.
- Яким залишився в пам’яті олімпійський фестиваль?
- Як велике спортивне свято. Такі сильні емоції напевно переживаєш тільки на змаганнях такого масштабу. За великим рахунком, на нашу медаль ніхто не розраховував. Та й у фіналі нас ніхто не бачив. Десь за час до вирішальної гонки угорське телебачення звернулося до нас зі Львом Кірпіком з проханням про інтерв’ю, але ми домовилися поспілкуватися після гонки. Після того, як ми випередили угорок, ніхто вже не підходив.
- Як довго скачували двійку з Кірпіком, адже ви обидва «ліві» каноїсти?
- Десь два тижні. Але на медаль, повторюсь, наврядчи хтось розраховував. Вірили в успіх, напевно, тільки ми зі Львом та наші тренери. На той момент мене вже тренував Юрій Чебан як тренер збірної України. Юрій Володимирович допомагав, підказував. У підготовці допомагали Микола Періг, Едем Мурадасілов та Олександр Харламбов (тренер Льови Кірпіка).
Таким чином, загальна робота тренерів та спортсменів принесла несподівану медаль юнацького фестивалю. В Україні нас урочисто привітали. Звісно, ці змагання і все, що з ними пов’язано, запам’ятаю на все життя. Перший міжнародний старт і відразу медаль. Дуже сильні емоції.
Взагалі, мені сподобалося веслування в міксті. Якщо були б ще такі змагання, я б із задоволенням взяла б в них участь.
ПЕРША МЕДАЛЬ ЧЕМПІОНАТУ ЄВРОПИ
Оксана Чернигіна: - Юлiано, яка ваша найсильніша сторона. Що вважаєте своєю найбільшою слабкістю?
- Найсильніша моя сторона – про неї я вже говорила – це моя впертість. Слабкість - в тому, що я й душі я ще залишаюся маленькою дівчинкою.
Олена Власова: - За рахунок чого вдається долати перешкоди?
- За рахунок моєї впертості та за допомогою тренерів та батьків.
- Найбільша з таких перешкод?
- В 2018 році програла контроль на чемпіонат Європи серед юніорів. Після цього було дуже складно взяти себе в руки і знову доказати всім, що це була випадковість. І, знов-таки, завдячуючи моїм тренерам, підтримки мами мені вдалося впоратися з цією ситуацією. Я поїхала на юніорський чемпіонат світу та потрапила в топ-10.
- З відбором на чемпіонат Європи серед юніорів минулого року складнощів не виникло і вам вдалося завоювати першу медаль такого рангу – завоювати срібну медаль…
- Перший для мене чемпіонат Європи був дуже хвилюючим, але в той же час їхала добре підготовленою, з відмінним настроєм, погода буда дуже гарна. В підсумку мені лише трохи не вистачило для перемоги на дистанції 500 м. Завоювала срібну медаль, але до першого місця відстала більше, ніж на секунду. Це забагато, тож є над чим працювати, щоб цю відстань ліквідувати.
Якщо говорити про фінальну гонку, то як тільки опустилася «пастка», я чула з трибун глядачів, які мене підтримували, та своїх тренерів, які їхали на велосипеді упродовж дистанції. Коли фінішувала, не знала ще, якою стала – другою, чти третьою. Вже на понтоні мені повідомили, що я друга. Потім вже були обійми тренерів. Неймовірні емоції, які хочеться переживати ще і ще раз. Особливо приємно було знаходитися на п’єдесталі, адже ти достойно захистив честь країни. Це – гордість. Але є ще над чим працювати, щоб в твою честь лунав гімн України.
ПІДГОТОВКА. НОВИЙ ЕТАП КАР’ЄРИ
- В цьому сезоні ви вперше проводили підготовку у складі національної збірної. Як прийняли старші дівчата, як справлялися з навантаженням?
- Прийняли мене дівчата добре, за що їм дуже вдячна – нам вдалося, як на мене, стати дуже дружньою командою. Що стосується навантаження, то стало вдвічі важче, ніж раніше, але я з ним справляюся.
- Наскільки вимогливий Юрій Чебан в процесі підготовки?
- Юрій Володимирович вимогливий до всіх дівчат. Мені дуже приємно працювати з людиною, яка є дворазовим олімпійським чемпіоном. Він мене дуже мотивує в роботі, підказує, направляє.
- Які слова він знаходить, коли щось не виходить?
- Такі слова, які допомагають впоратися з проблемою, яка виникла під час тренування. А ти, сам по собі, набираєшся нового досвіду, якого не мають тренери старшого покоління. Постійно відкриваєш для себе щось нове.
- Над чим працювали в Італії упродовж підготовки до сезону?
- Була базова та дистанційна робота, також працювали над технікою. Можу сказати, що йшла досить масштабна робота, адже ми готувалися до олімпійського сезону.
- На що зверталася увага під час роботи?
- Через те, що я маленького зросту, мені іноді буває складно розтягнутися у човні, а це необхідно для гребка. Ми намагаємося ліквідувати цю проблему, працюючи над гребочком, щоб човен викочувався, тобто відповідав взаємністю під час роботи.
- Яка робота ведеться в залі, щоб компенсувати недолік зросту?
- Чимала, і досить різноманітна, робота ведеться в тренажерному залі – силові вправи, на координацію, кардіонанавантаження, на витривалість. Плюс у кожного тренера є свої вправи на розтяжку, завдяки чому розтягуються м’язи та тіло. Але, враховуючи, що я багато років займалася гімнастикою, мені легше розтягувати своє тіло.
- Яка дистанція вам ближче: 200 м, чи 500 м?
- Таке питання ви мене вже задавали – у 2017-му, коли я пройшла відбір на Європейський юнацький олімпійський фестиваль. З того часу положення справ не змінилося: мені «п’ятисотка» краще дається, ніж 200-метрівка. Для спринту необхідний, так би мовити, вибух, на чим ми дуже серйозно працювали упродовж підготовки.
- Вас нечасто побачиш у «двійці». Як ви відноситися до роботу в екіпажі?
- Позитивно. В екіпажі працюєш разом з напарницею, тож дуже важлива злагодженість в роботі і, якщо це виходить, отримуєш кайф від цього. На зборах в Італії пробували різні варіанти – з усіма «правими», але зарано щось говорити про це, тому це було лише на одному тренуванні.
До речі, на чемпіонаті світу-2019 мала позитивний доступ виступу в двійці. Тоді спеціально не готувалася до цього, але, через травму Валерії Шарової, сіла та разом з Василиною Калитюк взяла участь у змаганнях на «п’ятисотці». Ми тоді заїхали п’ятими, що вважаю гарним результатом, враховуючи, що ми ганялися з листа. Якщо був би час для тренування в екіпажі, могли б і в «призи» потрапити.
- Що, взагалі, вас мотивує в спорті, в роботі?
- Самовдосконалення на шляху до своєї головної цілі.
- Які у вас цілі?
- Цілі у мене грандіозні.
- А якщо конкретніше?
- Потрапити на Олімпійські ігри та завоювати золоту медаль.
- Наскільки реально для вас потрапити на Олімпійські ігри-2020, які відбудуться влітку 2021-го року?
- Як говорить Юрій Володимирович, думки матеріальні. Як ти себе уявляєш, як ти себе налаштовуєш, так воно і відбувається. Я націлююсь відібратися на Олімпійські ігри в Токіо і, сподіваюсь, у мене все вийде.
- Чи встигли відчути конкуренцію в збірній України?
- Так. Конкуренція є, і це заставляє постійно працювати над собою, щоб стати найкращою. Мені є за ким тягнутися, до чого прагнути. Це дуже важливий фактор зростання.
НА КАРАНТИНІ
- Як проводите час на карантині? Як живете без «води»?
- Як людина, що живе неподалік від річки, розумію, дуже скучила за водою. Ви не уявляєте, як хочеться взяти в руки весло, встати в каное та повеслувати - відчути ковзання по воді, відчути ці емоції. Мені безумно їх не вистачає. Маю спеціальну резину для тренувань, а також комплекс тренувань, який Юрій Володимирович роздав всім веслувальницям, але того навантаження, що отримуєш під час занять фізичною підготовкою вдома, замало. Працюю під спостереженням мами. Вона мені взагалі не дає мені спуску. Вона завжди зі мною, і це мене мотивує в роботі на шляху до головної цілі.
Марія Король: - Як вдається поєднувати спорт та навчання?
- Зараз, звісно, на дистанційному навчанні, але в такому режимі я вже давно працюю. У вільний час, зазвичай ввечері, виконую домашні завдання, що задають у Харківському педагогічному університеті. Коли вдома, ходжу на пари. Навчання не закидаю, адже освіта – це теж важлива складова життя.
Марія Король: - Скільки у вас медалей? Чи ведете рахунок нагород?
- У нас в родині це не прийнято – мама вважає це поганою прикметою. Як забобонна людина я не рахую нагороди. Але, звісно, є в домі медальний куточок, де знаходяться всі мої нагороди.
Юліана ПУТНІНА з мамою
- Народ цікавиться, чи є у вас особисте життя?
- Моє особисте життя – це спорт.
Володимир Галаган: - Ким ви себе бачите після завершення кар’єри?
- Складно говорити про це зараз, адже я ще не реалізувала себе як спортсменка, не здійснила свою мрію. Можливо, буду тренером, згідно своєї спеціальності. Побачимо.
2020-й
- Яким вам бачиться нинішній рік, хоча, звісно, складно щось планувати?
- Перед усім, працювати на самовдосконаленням. Якщо будуть змагання, буде дуже здорово. Хочеться показати себе та побачити, що я напрацювала в період підготовки.
- Чи б’є по психології той факт, що поки що не вдається реалізувати той чималий обсяг підготовчої роботи?
- Аж ніяк. Я не впадаю у відчай, продовжую працювати над собою. Цього хочу побажати і іншим спортсменам. Постійне самовдосконалення – це шлях до вершини. Читайте книжки, вчить іноземні мови – чим сама і займаюсь під час карантину.
- Що особисто ви читаєте?
- У мене є своя колекція, з якої можна взяти ту, чи іншу книжку, щоб, в залежності від настрою, перечитати ще раз. Ще раз переживаю події разом з улюбленими героями, а іноді знаходжу відповіді на питання, які виникають у житті.
- Щоб ви побажали юним спортсменам, які зустрічаються з певними перешкодами на своєму шляху?
- Перш за все, треба поставити ціль. А потім маленькими кроками рухатися до неї, незважаючи на всі труднощі, які будуть постійно зустрічатися на спортивному шляху. Візуалізуйте ціль – це дуже важливо! А крім того, мрійте, адже думки та мрії матеріальні.
14 липня 2019 року. Рачіце. Зліва направо: чемпіонка Європи серед молоді Анастасія ЧЕТВЕРІКОВА, тренер по резерву збірної України Микола ПЕРІГ, срібна призерка чемпіонату Європи серед юніорів Юліана ПУТНІНА, головний тренер збірної України Юрій ЧЕБАН
Юліана ПУТНІНА. Досьє
Майстер спорту України.
Народилася 25 березня 2001 року в Харкові.
Перші тренери – Ігор ГАРМАШ, Олена ВЛАСОВА.
Нинішній тренер – Юрій ЧЕБАН.
Срібна призерка Європейського юнацького олімпійського фестивалю 2017 року (каное-двійка, 200 м, зі Львом КІРПІКОМ).
Срібна призерка чемпіонату Європи серед юніорів 2019 року (каное-одиночка, 500 м).
Фіналістка чемпіонату Європи серед юніорів (каное-одиночка, 200 м, 8-е місце).
Фіналістка чемпіонату світу серед юніорів 2019 року (5-е місце, каное-двійка, 500 м, з Василиною КАЛИТЮК; 7-е місце, каное-одиночка, 200 м).
Пресслужба ФКУ