Продовжуємо серію портретних матеріалів, присвячених веслувальникам олімпійської збірної України. До вашої уваги інтерв’ю з дебютантом Олімпійських ігор і, взагалі, великих міжнародних стартів, байдарочницею Юлією ЮРІЙЧУК.
ОЛІМПІЙСЬКА ПІДГОТОВКА
- Підготовка пройшла за звичним планом: спочатку були серйозні навантаження, потім воно стало зменшуватися, на заключному етапі вже працювали над швидкістю, - відзначила Юлія. - В цілому, я задоволена, як пройшла підготовка.
- Ви вперше берете участь в такому великому турнірі. Наскільки ці навантаження були звичні для вас?
– Мабуть, фізично це було звичайне навантаження, а ось психологічно було непросто, адже розуміла, що готувалася не до звичайного змагання, а до Олімпійських ігор. Крім того, ми постійно знаходимося на закритій базі, постійно були сфокусовані на підготовці, на цілях, які поставлені, це теж тисне. Але намагаюсь тягнутися за більш досвідченими дівчатами – і в плані роботи, і в плані результату.
ШЛЯХ ДО ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР
- Давайте поговоримо тепер про вашу кар’єру, про те, як ви стали олімпійцем, адже не кожному вдається це зробити…
- На веслування мене привели мої батьки, адже мій батько тренер з веслування. Це було дванадцять років тому. Батько якось сказав: «Приходь на став, трохи побігаєш». Я прийшла, а він говорить: «Давай же тоді і в човен сідай». Звісно, як і всі початківці, виверталася, але веслування захопило мене, і я почала серйозно займатися цим видом спорту. Найгіршим покаранням в дитинстві була заборона ходити на веслування. Мама так і казала: «Будеш погано вчитися – не будеш ходити на тренування».
Юлія ЮРІЙЧУК зі своїм першим тренером Володимиром ІЩЕНКОМ
– Ваші перші успіхи можете пригадати?
- Так. Вже на першому змаганні, в якому я взяла участь, завоювала медаль – стала переможницею на дистанції 500 м. Звісно, це були невеличкі змагання, але сама нагорода дала ще більше бажання займатися веслуванням, адже я відчула, як це здорово стояти на п’єдесталі. Тому і займалася. Спочатку перемагала на обласних змаганнях, потім на чемпіонатах України.
- Чому все ж таки обрали веслування?
- Тому що це чарівний вид спорту. На воді ти відчуваєш якусь таку свободу. Сідаєш в човен, налаштовуєш себе на роботу, розмовляєш із собою. В цей час три отримуєш максимальне задоволення, тому що ти концентруєшся на своїх почуттях. Напевно, що ми не так сприймаємо вітерець, ніж звичайна людина, яка йде по вулиці. Коли на дворі спека, а ти їдеш на човні, тебе в обличчя, чи в спину дме вітерець – що може бути краще. Як б негаразди у тебе не були б в житті, на воді ти про все забуваєш і отримуєш неймовірний кайф. Вважаю, що веслувальники – щасливі люди.
- В 2015-му році ви вперше взяли участь у великих міжнародних змаганнях. Пригадайте їх, будь ласка…
- Так, це був чемпіонат Європи серед юніорів, який проходив в Румунії. Тоді я стартувала на дистанції 1000 м – доволі важка дистанція, адже в більшості своїй спортсменки готуються на олімпійські дистанції – 200 і 500 м. На жаль, тоді я виступила не найкращим чином, але то були мої перші міжнародно рівня, і такий виступ став поштовхом для подальшої роботи над собою.
- З якими відчуттями спостерігали за Олімпійськими іграми 2016 року, де українська байдарка була представлена досить широко?
- Напевно, як справжній футбольний фанат. Емоції мене переповнювали, сидячі біля екрану щосили підтримувала дівчат. Дуже переживала, дуже хотіла, щоб дівчата завоювали медалі, і ми побачили український прапор, який майорить в небі Бразилії.
ЗИМОВА ПІДГОТОВКА
– Цей рік став знаковим для вас – ви стали учасницею Олімпійських ігор. Розкажіть, як готувалися до сезону…
- Готувалася до сезону в Добротворі. Виходили взимку на воду, коли навколо був сніг, а температура сягала 15-ти градусів морозу. Вважаю, що така підготовка мене тільки загартувала. Робота в таких умовах дуже мотивувала, хотілося доказати, що в Україні підготовка можете бути кращою, ніж в теплих краях. Коли ти проходиш збори в таких умовах, тобі потім не лякають ніякі погодні умови. Бурульки на рукавицях, на фартуху, човен після тренування кілограмів на п’ять важчий, адже під час нього покривається полієм. Але ти маєш сконцентруватися саме на роботі, а не на умовах, в яких вона проходить. І це дало свої плоди.
З нами на зборі працював Юрій Чичкан. Упродовж зимової підготовки, коли виникали якісь проблемні моменти, він мене заспокоював, націлював на позитивний лад. Юрій Олександрович знаходив мотиваційні слова і для дівчат, яким складно налаштуватися на роботу в таких умовах. Його вклад в мій успіх дуже великий.
– Що мотивувало в роботі? Чи думали про Олімпійські ігри в такі хвилини?
- Так. Візуалізувала, мабуть, свою мрію. Перед очима: як на великих змаганнях я сідаю в човен, чи підіймаюсь на п’єдестал. Налаштовувалася на робочий лад та продовжувала виконувати свою роботу.
ОЛІМПІЙСЬКИЙ ВІДБІР
– Відбір відбувся на Кубку України. Вірили, що можете завоювати місце в олімпійській збірній
- Так, я вірила в це і дуже хотіла потрапити в команду. Але разом з цим я не знала, чого чекати від дівчат, адже не бачила їхню підготовку. Втім, налаштовувалася дуже серйозно на відбір. І я була дуже задоволена своєю гонкою на дистанції 500 м. Я отримала неабияке задоволення від проходження. Нарешті, я змогла знайти свою розкладку на дистанції, зрозуміла, як потрібне йти саме мені, щоб досягати високого результату.
10 квітня 2021. Дніпро. Відбір в олімпійську збірну України. Юлія ЮРІЙЧУК після фінішу на дистанції 500 м
– Які думки були перед спринтом?
– Після успіху на 500-метровці я повірила в себе. Повірила, що можу досягати результату і в спринті, хоча довгий час я навіть у фінал не потрапляла в цьому виді. Я була гарно налаштована на фінал, але хвилювання далося взнаки, адже саме в цій гонці вирішувалася доля олімпійської путівки. У підсумку стала в спринті шостою. Звісно, засмутилася – думала, що не потрапила в олімпійську збірну. І з такими думками поїхала з каналу. Десь хвилин тридцять я сумувала, поки не зателефонував Юрій Олександрович (Юрій Чичкан, старший тренер збірної України. – пресслужба) і повідомив, що я потрапила в олімпійську збірну. Від емоцій, які нахлинули, я розплакалася. В душі також творилося що незрозуміле – не знала, як себе заспокоїти себе, трохи притушити ці емоції. Відразу зателефонувала мамі – разом поплакали (сміється).
Але повністю усвідомила, що я потрапила на Олімпійські ігри десь за тиждень. Упродовж тижня, що я знаходилася вдома, в Умані, не було відчуття, що я в команді. Лише, коли приїхала на збір в Обухів, остаточно це усвідомила.
Я - ОЛІМПІЄЦЬ
– А коли ви взяли участь в проводах олімпійської збірної України, які відбулися на телеканалі «UA-перший», вже повною мірою відчули себе олімпійцем, так?
– Так. Адже коли знаходишся на тренувальному зборі, не відчуваєш, що ти готуєшся саме до Олімпійських ігор. А ці проводи дуже яскраво дали це відчути. Було дуже багато емоцій. Звідусіль чуєш це магічне слово «Олімпіада», журналісти задають питання на цю тему. В той день я немов на деякий час опинилася на Олімпійських іграх.
11 липня 2021. Збірна України з веслування на байдарках і каное на проводах олімпійської збірної (Юлія ЮРІЙЧУК - третя зліва)
- Ваші очікування від Олімпіади, де ви візьмете участь в двох видах програми – на дистанціях 200 і 500 м…
- Постараюсь зробити все можливе, щоб виступити як найкраще. Зроблю все, на що здатна, все, що в моїх силах.
– Хто вболіватиме за вас в рідній Умані?
- Мої батьки, мої близькі. Вони напевно проходили таку ж підготовку до Олімпійських ігор, що і я, тому що дуже переживають за мене – кожного дня під час зборів телефонували мені, цікавилися, як я себе почуваю, наполягали, щоб я уважно стежила за своїм здоров’ям. Мабуть, переживають за мене більше, ніж я сама. Постараюся виправдати їхні сподівання.
Родина - головна підтримка Юлії ЮРІЙЧУК
Пресслужба ФКУ