Як ми розповідали, вперше в пострадянський період український суддя з веслування працював на Олімпійських іграх, а саме в Парижі-2024. До вашої уваги інтерв’ю із суддею міжнародної категорії з Києва Анжелою ДЯЧЕНКО.
Поспілкувалися ми ще під час Олімпійських ігор, але такі матеріали завжди актуальні, оскільки ілюструють шлях до олімпійських висот, а самі герої, чи героїні, як в даному випадку, є прикладом для молодого покоління. Зустрілися ми в передмісті Парижу Бюссі-Сен-Жорж – невеличкому затишному містечку, неподалік від олімпійського «Vaires-sur-Marne Nautical Stadium», наступного дня після завершення змагань. Саме тут базувався суддівський корпус веслувальних змагань на Олімпійських іграх-2024.
Анжела ДЯЧЕНКО
Суддя міжнародної категорії з веслування на байдарках і каное, з веслування на драгонботах та SUP.
Майстер спорту СРСР з веслування на байдарках і каное.
Доцент кафедри фізичного виховання і здоров’я Національного медичного університету (НМУ) імені О.О. Богомольця
Кандидат педагогічних наук.
Заступник завідувача кафедри з навчальної роботи.
Тренерка збірної команди НМУ з плавання.
Освіта вища: Національний університет фізичного виховання і спорту України (1988, тоді - Київський державний інститут фізичної культури).
Авторка більше 60-ти наукових робіт.
- Дуже радий вас бачити тут, на Олімпійських іграх. Пишаюся, що український суддя вперше представлений на головному спортивному форумі. Змагання завершилися і зараз вже можна сказати, Олімпійські ігри - це робота, чи це свято?
- Перш за все, я дуже щаслива, що я таки тут, що так само бачу навколо знайомі обличчя. Дуже приємно бачити наших спортсменів, бачити, як вони виступають, бачити всі складнощі, трохи ближче, ніж телеглядачі. Бачити емоції найкращих спортсменів. Олімпіада – це свято. Свято, до якого готуються. Готуються чотири роки, до цього йдуть. Комусь щось вдається, комусь - ні. Були позитивні емоції, були розчарування. Так і має бути, бо це спорт. Ти знаходишся близько, все це бачиш, і це, як мінімум, дуже класно, дуже приємно, дуже круто.
ОЛІМПІЙСЬКИЙ ДЕБЮТ
- Розкажіть, в чому була ваша робота на Олімпійських іграх?
- Я працювала на Boat control (укр. - контроль човнів. - "ВУ"), тобто на зважуванні човнів, яке відбувається після того, як спортсмени завершують дистанцію. Після фінішу викликаються відповідні човни, зважуються і підтверджуються, чи вони були відповідної ваги.
- Зазвичай викликаються перші човни, чи це, скажемо так, на вибір суддів?
- Це точно не на вибір суддів. Це рандомний вибір комп'ютера. Це стосується попередніх заїздів і чвертьфіналів. Щодо півфіналів і фіналів, то викликаються перші чотири човни, це що стосується Олімпіади. Коли йде півфінал, чи фінали А, В і С, ми очікуємо підтвердження суддів на фініші, і тоді викликаємо відповідні човни на зважування.
- Які є нюанси роботи судді на зважування, можливо, порівняно з національними змаганнями?
- На Олімпіаді простіше, тут докладають зусиль, щоб створити належні умови, щоб на ваги нічого не впливало. Судді на зважуванні працювали у наметі відповідної довжини, щоб в неї увійшла вся четвірка, щоб вітер не заважав зважувати човни. На даний момент в Україні складно відтворювати подібні умови, особливо зважаючи на те, що у нас йде війна. Мені здається, це поки що неможливо зробити.
- Спортсмени допускаються до вашої ділянки роботи?
- Ані спортсмени, ані тренери не мають туди допуску - тільки офіційні особи. Човен приносять і забирають волонтери. В цей час спортсмени знаходяться на понтоні, чекають, чи йдуть в мікст-зону, на інтерв’ю.
- Чи були якісь цікаві випадки в зважуванні, можливо, дуже важкий човен був, чи на кілька грам близький до номінальної ваги?
- Напевно, всі думають, що судді такі прискіпливі, хочуть десь щось знайти і покарати спортсменів. Це абсолютно не так, навпаки: ми дуже щасливі, що всі човни були до того перевірені, і все було добре. Завдання суддів - забезпечити чесний перебіг змагань.
Розумієте, це дуже неприємна історія для самих спортсменів, коли через недовагу він не може взяти участь в наступних раундах. А якщо це фінал, і при цьому не вистачає 50, чи 100 грамів?! Це дуже і дуже неприємно. На Олімпіаді всі трохи додавали, скажемо, на 100, на 200, іноді було і плюс півкіло. Але ми знаємо, що це не так сильно впливає на результат.
- Можливо, були випадки, коли вага була лише на кілька грамів була, наприклад, більше номінальною? Чи спортсмени не ризикують так?
- Ні, так не ризикують. Адже буває, що напередодні підготували човен. За умов теплої сонячної погоди човен стає легшим. Тому краще перевіряти вагу незадовго до перегонів і додавати (про всяк випадок) хоча б 100 грамів вантажу.
ЕМОЦІЇ ВБОЛІВАЛЬНИКА
- Знаходячись на місці своє роботи, бачили всі заїзди за участю українських веслувальників. Як на душі було? Ви суддя, маєте бути об'єктивним, але, скоріш за все, без емоцій не обійшлося…
- Так, звісно, оскільки переживаєш за наших. Хочеться, якщо вдалі заїзди, привітати, але ти не можеш це зробити. Усі емоції - після змагань.
- Напевно можна і не питати, які були емоції, коли олімпійську медаль завоювали Людмила Лузан і Анастасія Рибачок. Напевно складно було себе стримувати…
- Саме так. Емоції переповнювали. Хотілося стрибати від радощів. Це було просто неперевершено.
- Ваші колеги вас вітали вас?
- А як же ж. Кажуть: «Дивись: там твої з медалями» (сміється)
- Взагалі, які країни були представлені на вашій ділянці роботи?
- Вся суддівська команда, наскільки я пам’ятаю, налічувала представників з більш, ніж 20-ти країн. Ми навіть зробили своєрідну суддівську олімпійську карту: стираєш верхній шар, а там, прапор твоєї країни. Хтось пожартував: «Добре, що немає «тих», а то б на мапі вони мали б географічну перевагу».
Були представлені Японія, Австралія, Нова Зеландія, США, Канада, Бразилія, Аргентина, Китай, Нігерія, Південна Африка; із європейських – Франція, Німеччина, Грузія, Сербія, Румунія, Італія, Іспанія, Угорщина, Чехія, Польща. З тих, кого пам'ятаю. Саме на зважуванні човнів працювали судді з Грузії, Нігерії, Японії і України. Також працювали національні судді з Франції.
10 серпня 2024 року. Олімпійський канал «Vaires-sur-Marne Nautical Stadium». Українська суддя Анжела ДЯЧЕНКО (№1) в компанії колег-олімпійців
ШЛЯХ НА ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ
- Отже, ви увійшли в історію. Розкажіть, як зуміли потрапити на цей рівень, адже це достатньо унікальна історія для України. Ми знаємо, що українські судді працювали на Олімпіаді в москві у 1980-му році, але в період незалежності ви перший суддя-олімпієць…
- Ну, перш за все, слід бути суддею національної категорії, відповідно, відсудити певну кількість змагань. Потім національна федерація має подати кандидатуру на семінар, який проводить або Міжнародна федерація каное, або Європейська асоціація каное. Проходиш цей семінар, здаєш екзамен, і якщо все благополучно, то через рік так само ФКУ може подати твою кандидатуру на відповідні змагання.
- Начебто все просто. Але розкажіть, як це відбувається?
- Екзамен складається з теоретичної та практичної частин. Перш за все, треба знати самі правила змагань, статут Міжнародної федерації каное. Зазвичай проводять цей семінар разом з міжнародними змаганнями. І практична частина, упродовж якої ви проходите всі ділянки суддівства, все пропрацьовуєте. Далі заключний екзамен, теж теоретичний. Для цього ви, звісно, маєте мати відповідний рівень англійської. Обов'язково.
- Який має бути рівень?
- Чесно кажучи, не вдавалася в деталі. Принаймні, сертифікат не треба пред'являти. Ти маєш комунікувати, розуміти і надати відповідь так, щоб тебе зрозуміли.
- Розкажіть, як проходив екзамен. Як ви дізналися, що стали суддею міжнародної категорії?
- Це було вже досить давно, десь у 2019 році. Звісно, це буладуже знакова подія для мене, адже я цього прагнула. Втім, працювати розпочала не відразу, адже, пам'ятаєте, стався COVID, взагалі змагань не проводили.
Хвилювання щодо екзамену, звісно, були присутні. Знаєте, коли вже давно не здавав іспит, не знаєш, до чого готуватися. Вимоги: маєш знати правила, маєш знати статут ICF. На п'ять запитань маєш дати відповіді, а потім усні питання, де пропонуються ситуаційні задачі. Ось і все.
Між іншим, в нас була дуже класна група, переважно всі з Європи. І всі здали, та група у WhatsApp й досі існує, ми спілкуємося один з одним, вітаємося, обмінюємося інформацією щодо змагань.
2019. Ноттінгем (Англія). Українська суддя Анжела ДЯЧЕНКО (стоїть, 4-а справа) під час міжнародного семінару
- Що треба, щоб потрапити на Олімпіаду?
- Національна федерація просто подає вашу кандидатуру на участь. При подачі вказується попередній досвід - змагання, на яких працювали за останні два-три роки.
- На яких змаганнях працювали ви?
- Першим був молодіжний чемпіонат світу в Монтемор-у-Велью у 2021-му році. Із вагомих це Європейські ігри-2023. Було чимало етапів Кубку світу. У 2023-му році брала участь у суддівстві трьох змагань – крім Європейських ігор, етапи Кубки світу в Сегеді та в Парижі. Також із вагомих, неординарних – на Суперкубок-2022 в американській Оклахомі.
- Як ви дізналися, що працюватимете на Олімпійських іграх?
- Повідомили електронним листом, в листопаді 2023-го року, адже такі масштабні заходи плануються заздалегідь. Тобто вже тоді знали, хто їде, і з того часу почалася підготовка: оформлення документів, акредитація і так далі.
- Скажіть, це кожен може? Чи це треба бути, як кажуть, семі п’ядей в лобі, щоб потрапити на Олімпійські ігри?
- Кожен може, але до цього треба додати трохи зусиль (сміється).
- Чому ви вирішили піти по цьому шляху? Хто, можливо, підказав цю історію з міжнародним суддівством?
- Як то кажуть, сама надумала. Почала з локальних змагань, бо дочка виступала, потім національні. Як спортсменка, не зупиняєшся на цьому, а постійно хочеться чогось більшого.
КРОК ЗА КРОКОМ
- Розкажіть трохи про себе...
- Я займалася веслуванням у шкільні роки та під час навчання в університеті. Після закінченню вишууніверситету закінчила свою веслувальну кар’єру. Займалася іншими справами. А потім якось прийшла на змагання в Києві і допомагала в суддівстві. Так я повернулася у веслування….
- Ваша дочка Іванна Дяченко має в активі медалі юніорського чемпіонату Європи і, напевно, мріє про Олімпійські ігри. Ви з нею розмовляли про то, хто з вас раніше потрапить на Олімпійські ігри?
- Ні. У нас такого змагання між собою не було. Кожен виконує свою роботу.
Якщо мета Олімпійські ігри, то спортсменам фізично значно складніше. Тут інші зусилля, зовсім інший напрямок. Яка ж тут може бути конкуренція між нами? Ми про це точно не домовлялися, не говорили (сміється)
Ясно, що вона, як і кожен спортсмен, мріє не просто навіть взяти участь на Олімпіаді, а завоювати медалі. Це нормально для кожного спортсмена. Якщо не так, то взагалі навіщо бути в спорті.
- Я так розумію, що на декількох змаганнях ви працювали разом.
- Так. Наприклад, в Монтемор-у-Велью, в 2021-му на молодіжному чемпіонаті світу.
- Це якесь особливе відчуття, коли донька поруч з вами на змаганнях?
- Так, ти хвилюєшся, дуже хвилюєшся. Ти дуже близько, ти навіть не на трибуні. І емоції при цьому не можеш проявляти.
- Чи є якась, скажемо так, можливість зростати, як судді. Ієрархію маю на увазі. Є до чого прагнути в цьому питанні?
- Так, є. Є головний суддя, є, скажемо так, виконавчий. Але, знаєте, я таких цілей особливо не ставила перед собою.
- Взагалі, які відчуття, коли ви перебуваєте на змаганнях?
- Ну, по-перше, мені дійсно дуже подобається. Знаєте, на змаганнях міжнародного класу ти бачиш спортсменів кращих з найкращих. Це дійсно неперевершено. Ти бачиш їх з різних боків, і з позитивними, і з негативними емоціями.
Дуже прикро бачити програші, бо розумієш, що людина багато працювала, стільки до цього йшла, але щось не склалося. Сильні особистості не зупиняються на цьому, йдуть далі. І часто досягають цілей. Ти береш з них приклад. Просто неймовірні люди.
- Хто зі спортсменів, за результатами, за емоціями залишив найбільш яскраве враження на Олімпійських іграх?
- Я б не хотіла би називати імена, знаєте, особливо, коли це не зовсім позитивні емоції, розчарування. Часто дуже особисте. Але, наприклад, я була дуже рада спостерігати за виступом наших дівчат-каноїсток - Людмили Лузан і Анастасії Рибачок. Раділа разом з ними, коли вони стрибали від радості. Вони дійсно виглядали суперово. По-перше, вони красиві самі по собі, плюс з медалями. А це, дійсно, класний результат.
- Які подальші плани щодо суддівства міжнародних змагань після Олімпіади?
- Поки ніяких. Для мене сезон завершено. На яких змаганнях працюватиму, дізнаюсь вже в березні 2025-го.
Хочу зосередити увагу на тому, що в деяких країнах, наприклад, в Угорщині, на суддівство міжнародних змагань стоїть черга. Суддя з Угорщини мені розповів, що Олімпіада в Парижі була першою і останньою для нього, оскільки у них черга із бажаючих працювати на Олімпіаді. У міжнародних змаганнях він ще може брати участь, а ось на наступну Олімпіаду поїде інший.
ПІДГОТОВКА СУДДІВ
- Як в Україні побудована підготовка суддів?
- Ми почали активніше проводити суддівські семінари, щоб українські судді могли дійти до високого рівня, ставати міжнародними суддями. На сьогодні я єдина суддя міжнародної категорії від України, але я не можу працювати на всіх змаганнях. Це було б неправильно. Іноді на змаганнях є двоє-троє представників однієї країни. Деякі країни, наприклад, Угорщина, на кожних змаганнях має свого суддю. Але вони серйозно працюють в цьому напрямку. Вони планують, хто поїде на ті чи інші змагання.
Тому, щоб Україна була більш-менш регулярно представлена на міжнародних, ми як мінімум маємо працювати над підготовкою наших суддів. За допомогою ФКУ і активної участі судді національної категорії зі Львову Оксани Чичкан ми запровадили навчальні курси, і провели вже три семінари, зокрема практична частина проходила на наших національних змаганнях.
Спочатку молоді судді мають отримати національну категорію, орієнтовно років п'ять років мають працювати національними суддями. Поступово готуватися до суддівства міжнародних змагань. Також майбутнім міжнародним суддям слід працювати над рівнем англійської.
- І заключне питання, чи можемо ми побачити на наступних Олімпійських іграх ще одного українського суддю?
- Я дуже на це сподіваюся. Скажу більше: це реально, це можливо. Просто цього треба прагнути, рухатися в цьому напрямку, судити національні змагання, опанувати цей досвід і так само подавати запит в міжнародну федерацію каное, їхати на міжнародний семінар, проходити його, здавати екзамен, а потім вже безпосередньо суддівство. Крок за кроком.
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»,
Париж - Одеса
11 серпня 2024 року. Бюссі-Сен-Жорж. Влад ЄФІМОВ і Анжела ДЯЧЕНКО.
Інтерв'ю Анжели ДЯЧЕНКО на каналі "Веслування України"