Одна з провідних байдарочниць збірної України, чемпіонка Європейських ігор 2019 року Людмила КУКЛІНОВСЬКА дала розгорнуте інтерв’ю «Веслуванню України». Насправді, серце кров’ю обливалося в процесі підготовки інтерв’ю – бачимо, що байдарочниці важко працюють, але, можно сказати, власноруч, вигрібають зі своїх проблем – начебто головного тренера збірної і не існує.
ПІДГОТОВКА-2023
- Готуємося до сезону на олімпійській базі в Конча-Заспі, а на воду їздимо в веслувальну базу Обухів, - розповіла Людмила. - Готуюся зі своїм особистим тренером Олександром Сімоновим. На початку першого збору трошки захворіла, але я швидко відновилася і нагнала обсяг підготовки. На першому зборі, як зазвичай, йшла підготовка до основної роботи – кілометраж, технічні питання.
- Де знаходитеся в період між зборами, адже ваш рідний Миколаїв під постійними обстрілами?
- В Києві. Так, на жаль, в Миколаєві немає можливості тренуватися: постійні тривоги, обстріли. Між зборами було два тижні, а два тижні нічого не робити – це забагато. Тому в цей період виходила на воду саме в Києві.
- Ваші рідні, сподіваємося, в безпеці?
- Вони вдома. Тому, можна сказати, що вони у відносній безпеці.
- Хто допомагає сплачувати житло в Києві?
- На жаль, ніхто. Втім, я оформила статус ВПО (ВПО - внутрішньо переміщена особа. – «Веслування України»), і, таким чином, отримаю кошти від держави. А підтримки від спортивної спільноти немає. Думаю, що ії немає майже ні для кого.
ПІДСУМКИ РОКУ
- У вас вийшли доволі два складних сезони. Попередній – олімпійський – не приніс бажаних результатів, та й нинішній подарував лише одну медаль. Як оціните 2022-й?
- Перш за все, цей рік вийшов дуже складним психологічно. Мало того, що результат не такий, як хотілось би, та ще й війна. Дуже багато проблем було. Можливо, це був рік випробувань і слід його оцінювати як досвід, який в майбутньому стане складовою успіху.
- В якому стані підходили до старту сезону, який розпочався у травні. Спочатку жіноча байдарка тренувалася з новопризначеним старшим тренером жіночої байдарки Володимиром Соловйовим, потім з Ігорем Нагаєвим – головним тренером збірної. Як пройшов цей етап підготовки до сезону?
- У нас були різні погляди з обома тренерами. Ми так і не знайшли точки дотику і відповідно не досягли гарного результату.
- Чим відрізнялися погляди? Ми знаємо, що Ігор Нагаєв завоював свої олімпійські медалі саме в екіпажах – срібні нагороди в «двійці» і «четвірці», і, мабуть, має якісь знання в цьому відношенні…
- Якщо говорити, чесно… То було дуже давно. Веслування змінюється. Тренер теж має змінюватися, розвиватися, вчитися, не боятися втілювати в тренувальний процес якісь новації в підготовці. Якщо цього не відбудеться, то нам буде дуже складно перейти той часовий показник, який вже давно досягли кращі команди світу.
ЄДИНА МЕДАЛЬ
- В поточному році ви провели чимало часу в двійці з Анастасією Горловою, виступивши на головних стартах в екіпажі. Як працювалося з нею?
- Добре працювалося. У нас з Настею трошки схожий характер – ми обидві бойовиті, особливо на дистанції. Ми гарно спілкувалися і поза тренувальним процесом, на зборах жили в одному номері.
- Саме з Настею ви завоювали єдину міжнародну медаль в сезоні для жіночої байдарки. Давайте згадаємо ії…
- Це відбулося, як ви знаєте, в Познані, на другому етапі Кубку світу. До нього ми підходили дуже пониклі, адже на першому етапі, в Рачіце, результату не було. Тож виступ в цьому виді програми дав нам ковток свіжого повітря. Ми віддали всі сили і зуміли досягти медального результату. Було дуже приємно, але в той же час трошки неочікувано. Якщо міркувати логічно, то і я, і Настя своїх найбільших результатів досягли саме в екіпажі-двійці на дистанції 200 м. Тож ми знали, що робити на цій дистанції, як працювати. І все у нас вийшло.
- Але спеціально, я так розумію, ви не готували цей вид. Яка взагалі підготовка була на тому етапі?
- Так, ми не готували ані дистанцію 200 метрів, ані 500-метрівку. Вихід в двійці в Познані був лише третім, чи четвертим в тому човні, що нам привезли з України – до цього ми постійно тренувалися на різних човнах, які відповідно приходилися постійно налаштовувати. За таких умов дуже складно досягти результату. Будь-який екіпаж треба постійно тренувати – це дуже велика підготовка. Його треба постійно скатувати. Аж ніяк не тиждень, чи, того гірше, 3-4 дні, як у нас було. Сумно, але це так.
МОТИВАЦІЯ
- Дійсно, сумно. Можливо, й руки опускаються. Що мотивує, що надихає?
- На даний момент часу мене тримає в спорті лише те, що я дуже люблю веслування. Ну, дуже мені подобається мені веслувати, нічого не можу з цим зробити (посміхається). Так їдеш собі в човні, милуєшся природою, отримаєш задоволення від життя. Це приносить радість. Тому й займаюся веслуванням, незважаючи на перешкоди, які зараз є у веслуванні.
- Олімпіада також є вашою мотивацією?
- Чесно кажучи, так. Хотілось би ще раз взяти участь в Олімпійських іграх. Як мінімум, мені дуже подобається розвиватися у веслуванні, тренуватися. Якщо це дасть результат, буду дуже задоволена.
РОЗІРВАНА ЧЕТВІРКА
- Після етапу Кубку світу в Познані розпочалася підготовка до чемпіонату світу. Готували четвірку, але в підсумку поїхали на чемпіонат світу поїхали тільки ви з Анастасією Горловою. Як ви поставилися до того, що просто-напросто розірвали четвірку?
- Мені було дуже образливо. Навіть не за себе, а за дівчат (Наталію Докієнко і Діану Танько. – «Веслування України»), які серйозно готувалися до чемпіонату світу, налаштовувалися. Це було… Як би так пом’якше сказати…
Були обіцянки вирішити це питання, але, на жаль, ми поїхали тільки вдвох. Були на зустрічі в Міністерстві, де нам пообіцяли, що дівчата поїдуть. Але потім стало відомо, що їх навіть в наказ не включили (на початку червня було проведення спільна зустріч представників байдарочники, тренерів, а також представників Міністерства і Федерації каное України, після чого виконком ФКУ затвердив склад команди на чемпіонат світу з жіночою байдаркою у складі. – «Веслування України»). І вони відповідно не поїхали на чемпіонат світу.
- Таким чином, ви виступали тільки в двійці на двох дистанціях, хоча, напевно, і не готувалися в цьому класі човнів…
- Ні, ми готувалися з Настею і в двійці, хоча, дійсно, пріоритет був саме на екіпаж-четвірку.
ЧЕМПІОНАТ СВІТУ
- До чемпіонату світу, який проводився в канадському Галіфаксі. Як адаптувалися до умов проведення?
- Чесно кажучи, не зможу відповісти на це питання, бо я й досі не зрозуміла, як адаптувалася до Канади. Чи було добре з моїм організмом, чи не дуже? (посміхається). Прилаштувалася я до часового поясу дуже швидко. Але були деякі нюанси в тренувальному процесі. Одне тренування проходило на ура, інше – було дуже важко фізично.
- Наскільки я розумію, човен прийшлося брати вже на місці…
- Так. І з цим було складнощі. Напевно, вболівальники вважають, що всі човни однакові. Хоча це зовсім не так: два човни однієї моделі можуть дуже відрізнятися. У нас була «сімка», хоча ми тренувалися в «кваттро». Тож прийшлося витратити чимало часу, щоб відчути, як веде себе човен у воді, відбалансувати його. Не підходили навіть налаштування, які були на нашому рідному човні. Таким чином, ми на перших тренуваннях витратили на налаштування човна ну дуже багато часу – той цінний час, який ми могли б витрати безпосередньо на тренувальний процес.
- Тим не менш, ви в спринті відразу потрапили у фінал. Очікували?
- Так. Ми так і налаштовувалися: відразу потрапити у фінал. 200-метрівка, як відомо, неолімпійська дистанція, тож конкуренція на неї не дуже висока.
- А хто, взагалі, вів «жіночу байдарку» на чемпіонаті світу, адже профільний тренер на цих змаганнях був відсутній (як відомо, старший тренер збірної України Володимир Соловйов, керував тренувальним процесом лише на початку підготовки до сезону, потім цим займався Ігор Нагаєв, а до чемпіонату світу дівчат готував Олексій Семикін, який працював на посаді старшого тренера до кінця 2021-го року. – «Веслування України»). Хто виводив вас з Настею на дистанцію, хто контролював, так би мовити, жіночу байдарку?
- Допомагали мій особистий тренер Олександр Сімонов і тренер Насті – Роман Бундз. Коли вони були зайняті, допомагали хлопці. Взагалі, хто був вільний, той й допомагав. Тактико-технічні корективи щодо роботи на дистанції вносив Олександр Геннадійович, а також Олексій Іванович, який спостерігав за гонками, знаходячись в Україні. Ми все це складали, як говорять, до купи, додавали свої відчуття і пробували реалізувати це під час гонки.
- У фіналі на дистанції українська двійка фінішувала шостою. Чого не вистачило, щоб показати більш високий результат?
- Не вистачило, вважаю, саме весняної підготовки. В той період нам потрібно було провести більший обсяг роботи, щоб потім реалізувати цю підготовку в більш високий результат на чемпіонаті світу.
- Дистанція 500 м. Ви з Настею стали третіми у фіналі В. Як оціните виступ в цьому виді програми, котрий, як відомо, входить до олімпійської програми?
- Звичайно, конкуренція в цьому виді набагато більш висока, ніж в спринті. Але, якщо розпочинати підготовку в цьому виді заздалегідь, то можна, як на мене, піднятися набагато вище. Це реально. Бо, якщо казати про цьогорічний чемпіонат світу, то не забуваємо, що це післяолімпійський рік, і тому, команди знаходяться в пошуку, адже багато хто пішов з веслування, хтось взяв паузу, тому і налаштованість, можливо, не такому рівні, як під час, скажемо, ліцензійного чемпіонату світу.
- Чи можна сказати, що ви повністю реалізували підготовку, яка у вас була цього року? Тобто, що було, то й віддали на дистанції.
- Так, ми виклалися максимально.
«ПІДГОТОВКА» ДО ЄВРО
- Далі був інший важливий старт року – чемпіонат Європи, але підготовки до нього як такої, як я розумію, не було…
- Так, з підготовкою було складнощі. Дякувати Миколі Мацапурі – директору СК «Гірник», за який я виступаю, що ми могли деякий час потренуватися у Львові, куди приїхали із Канади перед чемпіонатом світу. В іншому випадку, я не знаю, де б я шукала місця для підготовки і проживання. Тренувалися ми в чудовому місці під назвою Наварія. Мені сподобалося. Я там колись, в дитинстві, змагалася, тож були приємні спогади у зв’язку з цим.
- Судячи з всього, головний тренер збірної України Ігор Нагаєв не потрудився організувати збір до чемпіонату Європи, і вам самим прийшлося вирішувати ці питання…
- Справа в тому, що багато про що говорили. Але все постійно змінювалося. Ми налаштовуємося на одну інформацію, через день-два нам кажуть зовсім іншу. І це теж вибивало з колії, адже на щось налаштовуєшся, до чогось готуєшся. А тут раз – все змінилося. І тебе відповідно теж треба змінювати плани. Це великий нюанс в підготовці.
- Взагалі, вдалося хоч трохи покатати четвірку?
- Трошки. Можна так сказати. Один, чи два рази вийшли на воду. У нас був дуже короткий проміжок часу для тренувань. Крім того, у нас з Настею ще й була реакліматизація після Канади, та й довга дорога давалася взнаки. За моїми відчуттями, мені складніше було акліматизуватися після перебування в Канаді, ніж до неї самої.
- Як відчували себе фізично вже на чемпіонаті Європи після того, як приблизно тиждень знаходилися в дорозі – маю на увазі дорогу з чемпіонату світу і, зворотно, з України, в Європу, в Мюнхен, де проходило Євро…
- Перші дні було дуже складно. На самій дистанції, можливо, й непогано себе почувала, але після фінішу була дуже важка задишка. Було тяжко. Після такої тривалої дороги, адже не було нормального відпочинку.
- Як ви вважаєте, можливо, під час перельоту з Канади слід було зупинитися в Європі і там провести підготовку до Євро, ніж повертатися до України?
- Впевнена в цьому. Це було б краще для всіх спортсменів, бо дорога дуже виснажує. Якщо б залишилися в Європі, ми б зекономили дуже багато часу. Думаю, що можна було пошукати такий варіант – гадаю, що така можливість була - а не повертатися в Україну. Можливо, десь під час цієї тривалої дороги ми й втратили ці частки секунди, яких нам не вистачило, щоб піднятися на п’єдестал чемпіонату Європи (до бронзи в «байдарці-двійці, 200 м» українкам не вистачило 0,032 секунди. – «Веслування України»).
БАЙДАРКА-ЧЕТВІРКА
- До байдарки-четвірки. Дуже складним вийшов попередній заїзд, адже тільки за кращим часом серед інших екіпажів українським спортсменкам вдалося вийти у півфінал. Розкажіть про відчуття під час попереднього заїзду. Чому такий результат був, як ви вважаєте?
- Дуже складно відповісти на це питання. Я не можу сказати, що щось було не так. Можливо, через відсутність можливості нормальної підготовки до Євро, ми просто, як говорять, не потрапили одна в одну. Всі дівчата працювали – я це відчувала, але… Ми й самі були дуже здивовані результатом. На жаль, в негативному сенсі. Але в півфіналі ми відпрацювали набагато краще. Цього разу ми вже потрапили одна в одну, і це принесло бажаний результат на цій стадії – ми вийшли у фінал.
- Чи є перспектива у четвірці в такому складі? Які мають бути умови для досягнення високого результату?
- Мені складно відповісти на це питання. Немає проблеми в спортсменах, є проблема в підготовці, яка була упродовж всього цього року.
- Якою вам бачиться підготовка? Кого ви бачите в якості старшого тренера жіночої байдарки? Адже, наскільки я розумію, у жіночої байдарки немає тренера в збірній України…
- Наскільки я знаю, дівчата тренуються з Володимиром Соловйовим, котрий, як відомо, був призначений на цю посаду. Але я, хоч і тренуюся з ними в одній локації (на базі в Обухові. – «Веслування України»), вирішила тренуватися зі своїм особистим тренером Олександром Сімоновим, щоб він міг мені відновити правильні технічні навички, адже була велика перерва після змагань – майже півтори місяці, і підготовити мене до сезону. Щоб я потім могла вже рухатися в правильному напрямку. А на рахунок тренерів не можу нічого сказати. Нас, в будь-якому разі, ніхто не питає.
- Тобто ви хотіли б провести всю зимову підготовку зі своїм особистим тренером?
- Саме так.
АТМОСФЕРА
- Поговоримо про атмосферу в збірній в цьогорічній збірній України. Що скажете, у порівнянні, можливо, з минулим роком.
- Скажемо так: в збірній неприємна обстановка. Спортсмени, звичайно, між собою спілкуються, мають добрі відносини. Але команди як такої, як було при Юрії Чебані, немає. Саме команди, яка йшла до спільної мети.
- Ви сказали неприємна обстановка. В чому це виражається?
- В атмосфері, в повазі між людьми. Між тренерами, між тренерами і спортсменами. Чимало є нюансів. Зрозуміло, що всі на нервах – через війну, через ситуацію у веслуванні. Ми, як на мене, перестали поважати один одного. Все це проявляється в якихось дрібницях.
- Влітку Іван Семикін виступив з критикою на адресу головного тренера збірної України Ігоря Нагаєва. Його думку підхопили його напарники. Також висловилася на сторінках «Веслування України» Наталія Докієнко. Чи не було, у зв’язку з цим, зборони з боку головного тренера на спілкування з пресою, чи на публічні висловлювання?
- Ні. Нічого такого не було. Власна думка на то вона й власна думка, щоб ії висловлювати. Тим більше ми живемо в Україні – вільній країни, де дозволяється публічне висловлювання власної думки.
МАЙБУТНЄ
- Взагалі, хто вас підтримує в складних ситуаціях, які раз по раз виникають? Зрозуміло, що це особистий тренер Олександр Сімонов, з яким ви пройшли великий шлях. Хто ще?
- Насправді, я багато з ким спілкуюся і багато хто підтримує мене в такі хвилини. І я, звісно, дуже вдячна цим людям. Називати всіх не буду, можу когось забути (сміється).
Взагалі, хочу сказати, що рук я не опускаю. Я займаюся улюбленою справою. Це мені подобається. Тому націлююся на завоювання ліцензії, а потім і потрапляння на Олімпійські ігри, і не просто на участь, а на високий результат.
Інтерв'ю Людмили КУКЛІНОВСЬКОЇ проєкту "Веслування України". Відеоверсія
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»