Через три дні після закінчення Євро одна його з героїнь чемпіонату каноїстка із Івано-Франківська Ірина ФЕДОРІВ дала інтерв'ю проєкту «Веслування України» (фото: Коллаж за підсумками відеоінтерв'ю)

В режімі ZOOM-конференції спортсменкa із Івано-Франківська, яка завоювала срібло і бронзові медалі в олімпійських видах, в деталях розповіла Владу ЄФІМОВУ про деталі цьогорічного Євро, про перші кроки у спорті, про своє відношення до війни в Україні, про кумирів, а також про цілі, які вона ставить перед собою.

ПІДСУМКИ ЄВРО

- Я в захваті від цього чемпіонату Європи, дуже довго готувалася до нього і дуже щаслива, що у мене вийшло вибороти дві медалі, до того ж в олімпійських видах, - відзначила Ірина на початку бесіди.

- Відправляючись на чемпіонат Європи, на що розраховували?

- Взяти якомога більше медалей. Викластися наповну і показати максимальний результат. Я розуміла, що я готова як фізично, так і морально, адже підготовка була чітко спланована.

Euro U23 20

26 червня. Белград. Бронзові призерки чемпіонату Європи Ксенія РОМАНЧУК (зліва) і Ірина ФЕДОРІВ з тренером Миколою ПЕРОГОМ

КАНОЕ-ДВІЙКА

- Отже, до змагань. Перший вид – каное-двійка. По-перше, розкажіть, чи були проблеми при скатуванні екіпажу із Ксенію Романчук?

- Жодних проблем. Я пробувала багато екіпажів – і з Христиною Осіпчук, і з Вікторією Ярчевською, але як ми встали в каное з Ксюшею, двійка відразу поїхала, при тому, шо я ніколи не сиділа на рулі і рулити не вміла. Ми відразу зрозуміли, що це те, що нам потрібно.

- Як пройшов попередній заїзд?

- Нам вдалося все, що планували, хоча це був перший старт для нашої двійки. Ми стартували і просто прокотили, скажемо так. Я була заявлена в трьох видах програми, тож мені було треба відразу виходити у фінал, що не витрачати сили на зайві гонки.

- Наскільки складно було налаштуватися на фінал, адже на ваш екіпаж лягла серйозна відповідальність – від вас чекали медалі…

- Я дуже переживала, адже я людина емоційна – все дуже близько сприймаю до серця. Але Ксенія Романчук мене підбадьорювала, допомагала зосередитися на гонці. Ми виходили на старт, знаючи, що ми боротимемось за медалі і разом з цим розуміли, що нам буде дуже складно. За розкладкою ми мали спочатку зачепитися за групу лідерів, а фінішний відрізок мали пройти, як останні 200 метрів в житті.

Ми вкладалися не просто наповну, ми вкладали в гребок навіть те, чого у нас не було. І на останніх гребках ми все ж таки вибороли цю бронзу.

C2 500 Euro jun

- Що відчували після фінішу?

- Пустоту. Я віддала всі сили! І емоційно, і фізично я була спустошена. Але все ж таки була щаслива, хоча складно було до кінця повірити, що ми це зробили. Це було те, до чого я йшла упродовж своєї кар’єри. Я була, немов уві сні. До нас відразу підбіг Микола Ярославович, потім Юлія Валеріївна (Микола Періг, Юлія Мельник – тренери збірної України по резерву. – «Веслування України»). Всі вітали нас, обіймали. Ми ледве трималися на воді, адже віддали всі сили на дистанції. Абияк вилізли на понтон, ще навіть не розуміючи, на якому місці фінішували. Але знали, що в «призах». Тільки на березі ми дізналися, що стали бронзовими призерками. Просто вау! Інакше і не скажеш.

- Які були відчуття на п’єдесталі?

- Відчуття неймовірні. Бажаю всім спортсменам їх відчути. Гордість за себе, гордість за країну, гордість за роботу, що ми зробили, гордість за тренера, за всіх, хто вірив в нас. Дякуємо і тим, хто не вірив, адже їхня невіра тільки підбадьорювала.

СПРИНТ

- Далі спринт в одиночці, який приніс вам срібну медаль. До речі, вам в якому виді легше виступати – двійці, чи одиночці?

- В двійці, адже тут я не одна, є напарниця, котра також націлена на медаль, котра заради цього також, як і я, віддасть все на дистанції. На Ксюшу я могла максимально покластися, в одиночці – могла розраховувати тільки на себе. Тут і кут огляду інший, і відчуття, і сама по собі робота на дистанції.

Додам, що між фіналами в двійці і одиночці було небагато часу. Всього декілька годин. А 500-метрівка далася нам дуже важко – ще годину відкашлювалася. Звісно, фінальну гонку в спринту треба було пройти по максимуму. Але коли я виходила на старт, була готова до такого проходження. Стою на старті і розумію, що викладатимусь на повну котушку. Так і вийшло! І ця срібна медаль для мене, як золота.

- Чому ви так вважаєте?

- Тому, що я віддала все на дистанції. Все, що у мене було. При цьому під час гонки я чула підтримку від веслувальників збірної України – всі бігли, всі кричали: Ксюша Романчук аж охрипла від цього. І дуже дякую всім, хто підтримував мене.

- Чи мріяли ви ще на початку року про дві медалі чемпіонату Європи?

- Так, я мріяла про ці медалі. І не просто мріяла, я націлювала себе на ці медалі – дуже багато працювала для того, щоб їх завоювати. Я розуміла, що всю цю роботу я роблю для якогось результату, що вона потім окупиться. Адже на тренуваннях я викладалася по максимуму, намагаючись виправити свою техніку. І хоча це вдалося не повною мірою, але я дуже старалася задля цього.

- Можливо зарано питати про це, але, тим не менш. В спринті у веслуванні на каное в Україні великі традиції: Юрій Чебан дворазовий олімпійський чемпіон, його серію на п’єдесталі Ігор продовжила Людмила Лузан, яка стала бронзовою призеркою Токіо-2020. Чи відчуваєте якусь відповідальність за цей вид?

- Як вам сказати? Я перед собою поставила серйозні цілі. Намагатимусь їх досягти. Які це цілі? Нехай залишиться моїм маленьким секретом.

Fedoriv 005 int

ПІДГОТОВКА ДО СЕЗОНУ

- Давайте поговоримо про підготовку до чемпіонату Європи, яка вийшла доволі важкою, адже каноїстки увесь час знаходилися за кордоном…

- Перед усім, було важко психологічно, адже ще ніколи в житті я так довго не бачила своїх рідних – більше чотирьох місяців. Максимум один місяць, а тут цілих чотири. До того ж, не знала, коли повернемося додому – це дуже тиснуло.

Тож підготовка проходила важко – навіть не фізично, а психологічно. Невизначеність дуже тиснула. Спочатку ми готувалися в Туреччині, потім переїхали в болгарське місто Русе, точніше, у селі Ніколово. Нас прийняли дуже тепло. Ми дуже вдячні за прийом керівнику СК «Локомотив» Євгенію Недєву. Але умови для тренувань були не дуже гарні: озеро було дуже маленьке, тож тренування проходили, по суті, без тренера. Через розміри водойми неможна було виходити на катері, і Миколі Ярославовичу, як і іншим тренерам, приходилося спостерігати за тренуванням з берегу. Крім того, на базі не було гарячої води, в номерах були жуки (сміється). Є що пригадати. Втім, зараз я можу відкликнутися тільки позитивно про підготовку. Ми з медалями!

- Потім своєю маленькою групою жіночого каное переїхали в нову локацію – Асеновград. Як там працювалося?

- У нас була дуже гарна команда. Ми дуже здружилися з дівчатками – стали маленькою сім’єю. Стали одна одній, немов сестри. Я відчувала постійну підтримку від дівчат, за що я їм дуже вдячна. Гадаю, що такої команди у мене ще не було. І зараз, знаходячись вдома, дуже сумую за ними.

Що стосується підготовки в Асеновграді, вона була набагато якіснішою, ніж в Русе. Тренер вже виходив з нами на воду, тож мав можливість нам підказувати. Проживання було набагато краще, а водойма – була більша і не так задувало, ніж в Ніколово.

Asenovgrad June

- До речі, як вас зустріли вдома після приїзду з чотиримісячної мандрівки?

- Дуже тепло, тим більше що не казала, що ї ду додому. Дуже скучили за мною та й приїхала не з пустими руками. Море щастя, що й казати (сміється).

МІЙ ШЛЯХ У ВЕСЛУВАННІ

- Розкажіть, як ви потрапили на веслування? Мабуть, у вас був якійсь взірець в цьому виді спорту?

- Звісно, моїм кумиром була Людмила Лузан. Вона для мене приклад у всьому. Ми, до речі, ходили з нею в одну гімнастичну школу.

- Нічого собі, яке співпадіння?

- Та-ак. Це, звісно, було не в один проміжок часу.

- Як же ви потрапили у веслування?

- Допоміг випадок. У нас в школі було якесь свято, і мене як гімнастку запросили представити номер – я показувала вільні вправи. І до моїх батьків підійшов гарний знайомий Миколи Перога – мого тренера у веслуванні, та й сказав: «У вашій доньки дані для занять веслуванням. Ви ж знаєте Людмилу Лузан?!» - «Так знаємо», - відповіли батьки. - «Давайте спробуємо». А я у відмову: «Я не піду на веслування. У мене гімнастика». Трохи не в сльози. Але був в спортивній гімнастиці мінус – у мене було чимало травм. В один момент я різко пішла в зріст, а суглоби та зв’язки за ним не встигали». У мене, до речі, через гімнастику стерті на колінах суглоби. Отже, відвели мені батьки на веслування зі словами: «Якщо не сподобається – повернешся в гімнастику». Як ви розумієте, у гімнастику я вже не повернулася. Тим більше, що й великих перспектив у мене не було – у зв’язку зі зростом (один в один історія Людмили Лузан, яка також займалася в Івано-Франківську спортивною гімнастикою, була високою і мала чимало травм, а потім перейшла у веслування. – «Веслування України»).

Fedoriv int 04

- Перші змагання у веслуванні чимось запам’яталися?

- Так. Тим, що я вивернулася вже на старті дистанції 200 м. Був сильний вітер, Микола Ярославович навіть пропонував мене зняти, але я не погодилася. І вивернулася. Це було на озері Наварія. На 500-метрівці я медаль не взяла, але ж я ганялася зі старшими і, до того ж, тільки місяць тому встала в каное. Такими були перші мої змагання.

- Коли ви завоювали свої перші медалі чемпіонату України?

- Вже на другій рік, в 2019-му. Той рік для мене, взагалі, став золотим на національній арені. На всіх змаганнях, що я виступала, ставала чемпіонкою: завоювала по три золоті медалі на юнацькому чемпіонаті України і на «Стрімких човнах».

В тому ж році відбувся мій дебют на міжнародній арені – на «Olympic hopes» в Братиславі. На п’єдестал не піднялася - була ще маленькою за віком, тоді навіть не було моєї категорії. А вже наступного року на цих змаганнях, які тоді відбувалися в Сегеді, завоювала повний комплект медалей: золото в змішаній четвірці, срібло – на 500-метрівці і бронзу в спринті.

Fedoriv Ol Hopes

ВОЄННА ІСТОРІЯ

- Ви, як і всі веслувальники збірної України, в момент початку війни знаходилися в Туреччині. Як ви переживаєте те, що відбувається в Україні?

- Для мене дуже важко все це сприймати. Мені, взагалі, не зрозуміло, як люди в 21-му сторіччі можуть стріляти один в одного. Як?! Як можна стріляти ракетами по мирних мешканцях. Як можна бути такими відбитими людьми? Мені дуже важко на душі… Ніяк в голові не вкладається, що в Україні йде війна.

- Вашу родину якось торкнулася війна?

- Слава Богу, ні. Сподіваюсь, і не торкнеться… Це дуже страшно, і я дуже співчуваю людям, які знаходяться на сході країні. Чи знаходилися. Ось на чемпіонаті Європи ми побачилися з Василем Яковичем (тренер з резерву збірної України Василь Цеховліс знаходився в окупованому Херсоні, але зумів вирватися. – «Веслування України»). Були дуже раді з ним поспілкуватися. Напевно ви знаєте, що Юліана Путніна також знаходилася в Херсоні, але зуміла вирватися і приїхати на відбір, а потім і взяти участь в чемпіонаті Європи (Юліана Путніна вийшла у фінал на обох дистанціях в одиночці – 200 і 500 м. – «Веслування України»). Вона ще якійсь час приходила в себе після перебування в Херсоні – реагувала чи не на кожен шурхіт.

Це дуже страшно. В 21-му сторіччі конфлікти треба вирішувати зовсім іншим чином, а не так, як в середньовіччі.

НАВЧАННЯ І СПОРТ

- Мабуть, за час відсутності вдома, накопилося чимало справ?

- Зараз моя головна задача – поступити до вишу. Останніми днями займаюся своєю медичною картою. Ходила до школи – забрала атестат, поспілкувалася з класною керівницею. На жаль, не була я на випускному вечері – він був якраз 25 червня, коли я була на чемпіонаті Європи.

- Як вдається поєднувати спорт і навчання?

- Я з дитинства була дуже зайнятою дитиною. Закінчила музичну школу за класом скрипки, ходила до репетиторів, займалася спортом, як ви знаєте, не рахуючи, звісно, власне навчання в школі. Да ще й по різним гурткам бігала. Всюди встигала. Тож я звикла до такого графіку. Під час дистанційного навчання також намагалася виконувати всі завдання. Вчителя йшли назустріч, але на голову я не сідала (сміється). Тільки зявлялася вільна хвилинка – робила уроки. Підготовка до ЗНО проходила досить важко, адже я мала здавати п’ять екзаменів: біологію, хімію, українську і англійську мови, а також математику. Але зараз замість ЗНО – мультітест. Готуюся. Коли відбудеться цей тест, ще не знаю.

- Але ми точно знаємо, що в щасливому для вас Сегеді відбудеться чемпіонат світу серед юніорів. Які цілі ставите?

- Цілі – однозначні: медалі. Звісно, для цього треба добре попрацювати. І ми маємо резерви, щоб покращити результати, адже з Ксюшею Романчук ми встали в двійку тільки в цьому році.

Asenovgrad June

Cім'я Ірини ФЕДОРІВ - головні вболівальники володарки срібної і бронзової медалей чемпіонати Європи среди юніорів і молоді-2022

Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»

Фото на воді - facebook.com/CanoeEurope

Інтерв'ю Ірини ФЕДОРІВ проєкту "Веслування України".  Відеоверсія 



Новини Україна

15 серпня 2022

Збірна України вперше в історії виступить в чемпіонаті світу з кануполо

Збірна України з кануполо завдяки «вайлд кард» (спецзапрошення), яку отримала від Міжнародної федерації каное (МФК),…
09 серпня 2022

Олексій СЛІВІНСЬКИЙ: «Перед Олімпіадою напарнику розірвало півдолоні»

8 серпня виповнилося 50 років заслуженому майстру спорту України, чемпіону світу Олексію СЛІВІНСЬКОМУ. До вашої…

Міжнародні новини

15 серпня 2022

Анастасія ГОРЛОВА: «Майже без підготовки, але ми націлюємося на завоювання ліцензії на Європейські ігри»

Байдарочниця збірної України Анастасія ГОРЛОВА в інтерв’ю проєкту «Веслування України» підбила підсумки чемпіонату світу, поділилася…
15 серпня 2022

Українські ветерани веслування завоювали 11 золотих медалей на чемпіонаті світу

Українські спортсмени завоювали 27 медалей (11 золотих, 9 срібних 7 бронзових) на чемпіонаті світу серед…