Головний тренер збірної України Юрій ЧЕБАН дав інтерв’ю виданню «SportBusiness Media», в якому розповів про актуальні проблеми українського веслування та цілі, які поставлені перед збірною/
ЗБІРНА УКРАЇНИ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
- Ви повернулися на пост головного тренера у збірній України з веслування на байдарках і каное. Що спонукало вас знову зануритися в цей процес?
- Я бачу, що після цієї паузи тенденції не надто хороші. Маю на увазі загальну статистику, яка показує зниження результативності в цілому. Звісно, що це великою мірою пов’язано з війною, але і через неналежне керування національною збірною командою теж. Хочу спробувати це виправити!
- З якими викликами стикається збірна України в теперішніх умовах?
- Якщо не брати до уваги ті виклики, що були ще до повномасштабного вторгнення, то зараз додаються абсолютно нові реалії. Це тренування під час бомбардувань, під час повітряних тривог, у складних умовах воєнних дій. У нас є обмеження за територією й акваторією — змагання тепер перенесені в центр України, подалі від зони бойових дій.
Раніше, наприклад, ми активно використовували веслувальний канал Дніпра — там проводили національні змагання, всеукраїнські старти, навіть відбори на Олімпійські ігри. Зараз усі ці події доводиться переміщати в Умань. Я не кажу, що це погане місце — ні, просто географія веслування в Україні значно звузилась.
Якщо говорити про регіони, де традиційно було потужне веслування — це Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Миколаївська області. І зараз ми втрачаємо наш спортивний потенціал.
Найголовніша наша задача сьогодні — зберегти цей потенціал, щоб після перемоги ми змогли відновитися й навіть стати сильнішими. Бо зараз ми стикаємося з тим, що молодь виїжджає. Багато хто, не досягши 18 років, просто виїжджає з країни — і це наша сьогоднішня реальність.
Вони виїжджають разом із батьками, часто заздалегідь, аби потім не виникло складнощів з виїздом. І ми стикаємося з тим, що в складі збірної залишаються здебільшого спортсмени вже доволі зрілого спортивного віку.
– Юрію, ви більше 15-ти років виступали як професійний спортсмен, тепер працюєте тренером. Що складніше: вигравати самому чи бути долученим до розвитку своїх підопічних?
– Це різні процеси, і їх не можна порівнювати чи накладати один на один. Багато спортсменів, ставши тренерами, намагаються навчити молодь за принципом «роби як я», тобто по тому ж типу, як це робили вони самі колись. Але це не зовсім правильно. В короткостроковій перспективі, можливо, це спрацює, але в довгостроковій — ні.
Є певні методики, є канони підготовки, які мають працювати безпосередньо, і це важливо. Все інше ж — індивідуально, підходи мають бути адаптовані до кожного спортсмена.
ВАЖЛИВІ ПРОЄКТИ ВОЄННОГО ЧАСУ
- Окрім тренерської діяльності, до яких проєктів ви ще долучені?
- Так, окрім тренерства, з часів повномасштабної війни ми організували фонд «Олімпійське коло», який активно долучається до багатьох проєктів: допомога спортсменам, відновлення спортивної інфраструктури, залучення молоді до змагань.
Також є проєкти щодо документальних фільмів. Мій добрий друг, товариш і військовослужбовець Олексій Чичкан, ми з ним разом зняли і випустили в світ фільм «Гірська мить». Зараз ми готуємо другу частину цього проєкту, яка буде зовсім інша і охоплюватиме шість видів спорту. Зараз він на стадії формування.
Це авторська картина, в якій розповідається про український фрірайд, українські цінності, вирубку лісів і багато інших тем.
ЗБІРНА. ЦІЛІ НА 2025-Й
- Розкажіть про цілі, які стоять на цей рік перед збірною.
- Насамперед, цього року нам важливо зрозуміти, в якому стані ми перебуваємо зараз, яку маємо базу. Побачити, на які напрямки варто зробити акцент, де ми можемо розвиватися.
Наша головна задача — поступово розбавити досвідчених спортсменів молоддю. Щоб до Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі ми отримали збалансовану команду: сильну, з досвідом і потенціалом. Щоб молоді спортсмени встигли набратися впевненості й пройти певний шлях поруч із тими, хто вже має великий змагальний досвід.
Ми хочемо, наскільки це можливо, розширити склад збірної, активно залучаючи молодих до дорослого рівня — до командних екіпажів, до міжнародних стартів. Адже зараз маємо ситуацію, коли молодь часто не має достатнього досвіду участі в міжнародних змаганнях високого рівня. Це теж проблема.
Але я впевнений, що до 2028 року ми це виправимо — й матимемо непогану, конкурентну команду.
- Ви згадали, що зараз важливо залучати молодь до збірної й передавати їй досвід. А якщо говорити глобальніше — які, на вашу думку, перспективи розвитку веслування в Україні загалом? Чи бачите серед молодих спортсменів майбутніх чемпіонів?
- Можу сказати однозначно, що в Україні загалом дуже талановита молодь і це не тільки про веслування.
Але якщо говорити конкретно про веслування, то я завжди наводжу приклад Олімпійських ігор у Ріо. У фіналі на дистанції 200 метрів поряд зі мною змагалися спортсмени, які родом з України, але представляли інші країни.
Це Андрій Крайтор — він виступав за російську федерацію, Валентин Дем’яненко — за Азербайджан, і ще був Сергій Тарновський, який зараз представляє Молдову. Він тоді, щоправда, не пройшов до фіналу, але достойно боровся у відбіркових заїздах.
Тобто, на одній дистанції — чотири спортсмени українського походження, які виступали під різними прапорами. І це говорить про головне: в нас є потужний потенціал. Я думаю, що цим прикладом я відповів на ваше запитання щодо потенціалу українських веслувальників.
– І на завершення поділіться вашими планами на майбутнє?
– Звісно, рухатися вперед і робити кожного дня хоча б щось корисне, щось, що наближує нас до перемоги.
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»
за матеріалами sportbusiness.media