Продовжуємо серію портретних матеріалів, присвячених веслувальникам олімпійської збірної України. До вашої уваги інтерв’ю з каноїстом Павлом АЛТУХОВИМ, який націлюється на медалі Ігор-2020 після 4-го місця на Олімпіаді-2016.

РОДИННА СПРАВА

- Павло, розпочнемо, як і належить, з початку. Відомо, що веслування є сімейної справою вашої родини…

- Так, це сімейна справа, і, тому недивно, що, починаючи з дитинства, я їздив з дідусем в тренувальні табори. І, таким чином, веслування було постійно присутнє в моєму житті. Дідусь (Сергій Жиляєв, старший тренер збірної України, особистий тренер Павла. – пресслужба) просто садив в човен, а саме в каное, та катав. Він ходив на такому широкому човні старого зразку та садив мене попереду. Дідусь проводив тренування на човні і я, таким чином, теж брав участь в цьому процесію, але в човен встав лише в одинадцять.

Altukhov int 02

Altukhov int 02

- Дуже дивно, що так пізно…

- Так напевно батьки вирішили. До цього я ще дуже хотів займатися велоспортом, а саме маунтінбайком (їздою на гірському велосипеді. – пресслужба). Але мама внесла корективи, сказавши, що це травматичний вид спорт. І мене поставили в каное. Чому не раніше, не питав. Сказали, що настав час, я й почав займатися веслування.

- Вам веслування само по собі подобалося?

- Я чомусь, не знаю звідкіля, знав, що буду каноїстом і веслуватиму саме з правої сторони. Коли першого разу встав в човен, навіть не розглядав варіанти – тільки праворуч. Я собі так запланував в дитинстві. Так і зробив.

- І справа відразу пішла?

- Ні. Спочатку зірок з неба не хапав. Пішла справа десь з п‘ятнадцяти років, коли я став абсолютним чемпіоном України, вигравши всі три одиночних види на Всеукраїнських юнацьких іграх – 200, 500 і 1000 м. До цього якихось успіхів не було, але я дуже любив веслувати: ніколи не халтурив на воді – для мене це було щось святе. В залі займатися не любив, а ось на воді мені дуже подобалося. Напевно через це і прийшли результати.

Взагалі, ніхто напевно не представляв, що я стану спортсменом, адже в дитинстві я був, скоріш, в «групі здоров’я».

- Знову здивували, Павло…

- Але так було. Напевно наполегливість в тренуваннях і любов до веслування з часом далися взнаки. Тоді мені ще подобалося малювати – я займався в художній школі. Але одного разу мені там сказали, що потрібно ходити вже три рази на тиждень. У мене відразу питання: «А як же я на веслування буду ходити?» і відмовився від художньої школи. Почав більше тренуватися. Були навіть якісь медалі на зональних змаганнях. Ми їх там буквально видирали зубами. Цікаво, що ми тоді з моїм напарником Олександром Денисюком веслували з правого боку, якоюсь мірою започаткувавши моду на однобічні двійки. Це було десь в 2009-2010-му роках. Якщо я в одиночці потрапляв у фінал, це було за щастя.

Altukhov int 02

Да, так було. Але крок за кроком зростав в майстерності, зростав і фізично. І прийшов результат.

- А ви в кого статурою?

- Мабуть, в дідуся. Він теж такий рослий, адже батько був не такий високий.

- На початку ви тренувалися у мами?

- Так, десь до літу 2011-го – тоді мене мама передала дідусю. Тоді, пам’ятаю, мій нинішній напарник по олімпійській двійці Дмитро Янчук виграв чемпіонат України і готувався до чемпіонату світу. Тоді я став тренуватися з ним поруч в Хмельницькому. Зараз, десять років потому ми, як відомо, також готуємося разом, але тепер до виступу на Іграх в Токіо-2020. Ось такий цікавий факт.

- Те, що ви працювали з близькими родичами, якось відбивалося на тренувальному процесі?

- Скажу так: це нелегкий шлях. Але цей шлях був пройдений і виставлений, як потрібно. Не все було гладко на цьому шляху – були якісь і підліткові проблеми, і якісь проблеми в спорті, які потрібно було вирішувати. Тож були різні періоди, траплялися і конфлікти. Зараз я подорослішав, вже розумію, що і чому я роблю, що треба робити. Зараз все працює, як механізм.

ПЕРШІ МІЖНАРОДНІ УСПІХИ

- В 2012-му році ви стали дворазовим чемпіоном Європи серед юніорів. Це здивувало вас?

- Так. Хоча, можливо, дідусь щось і планував собі. Особисто я їхав на цей чемпіонат за міжнародним досвідом, адже це був перший старт такого рівня для мене. Тоді ж і вперше на літаку полетів. Все було в новинку для мене, я був в захваті від всього.

А вже на змаганнях, вигравши попередній заїзд, зрозумів, що я таки щось зможу тут взяти, і був вже націлений тільки на перемогу. І виграв на двох дистанціях – 500 і 1000 м. Для мене це було щось неймовірне. Слава прийшла раптово (сміється). Трудився, трудився, і це принесло свої плоди.

Altukhov int 02

2012. Монтемор-у-Велью. Чемпіонат Європи серед юніорів. Перший міжнародний успіх Павла АЛТУХОВА

- Коли у вашому житті з’явилося поняття «Олімпійські ігри»?

- Мабуть, в 2012-му році, коли виграв свої перші міжнародні медалі – це був, як відомо, олімпійський рік. І я собі прикинув, що мені вистачить чотири роки, щоб потрапити на Олімпійські ігри-2016. Такий був план. І так, як відомо, і вийшло. Тоді була уже така націленість на Ріо. Взагалі, я завжди ставлю високі цілі, маленькі – мені не цікаві.

- Одним зі знакових успіхів на шляху до Олімпійських ігор став «дорослий» чемпіонат світу 2014-го року, де ви стали четвертим в одиночці на дистанції 1000 м…

- Так, це був найкращий результат в цьому виді програми за період незалежності. До мене у фіналі ніхто не був тринадцять років. Останнім це зробив Роман Бундз (він став 6-м на чемпіонаті світу-2001 в Познані. – пресслужба). Можливо, я міг показати тоді і кращий результат, але я, взагалі, не уявляв, що я можу конкурувати на тому рівні, з тими хлопцями. Але проходить попередній заїзд, півфінал, а я вже у фіналі. Я просто не знав, як реагувати на це. І четверте місце на чемпіонаті було для мене високим досягненням. І доволі неочікуваним.

- Могли напевно завоювати бронзову медаль?

- Можливо. Якщо б по-іншому налаштувався. Але сталося, як сталося. Таким був мій шлях. Наприклад, на наступному чемпіонаті світу я вже націлювався на медаль, але теж став четвертим. Втім, тоді в пріоритеті була олімпійська ліцензія, і я ії завоював. Медаль могла би стати непоганим бонусом…

- Але в тому ж році ви завоювали медалі чемпіонату Європи – дві бронзи на дистанціях 500 і 1000 м. Перші, «дорослі», міжнародні нагороди…

- Так, незважаючи на те, що це були бронзові нагороди, це було високим досягненням для мене. Про нагороду на дистанції 1000 м, чесно кажучи, не думав, коли йшов гонку. Взагалі, ця гонка вийшла дуже цікавою. Тоді я дуже погано почав – йшов останнім. І тут мені тренер з берегу кричить: «Додавай, ще 750 метрів до фінішу». Ну, я й додав. Пішов фініш з позначки «250 метрів» (сміється). І так ось йшов на зубах до самого фінішу і в підсумку вирвав ту бронзову медаль (до срібла тоді не вистачило лише 0,1 секунди. – пресслужба). Ось така дуже цікава розкладка відбулася в тій гонці.

Altukhov int 02

2015. Рачіце. Чемпіонат Європи. Павло АЛТУХОВ і Сергій ЖИЛЯЄВ: перший "дорослий" успіх: бронзова нагорода Євро

- Перша і, мабуть, остання така?

- Так, з такою розкладкою я більше не ходив (посміхається).

- В 2016-му ви доволі впевнено вирішили питання, хто поїде на Олімпійські ігри в каное-одиночці…

- Так, я був впевнений в своїх силах. Просто не мав права віддавати ліцензію, яку я завоював.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ

- І ось, нарешті, ви на Олімпійських іграх. Якими були перші враження…

- Дуже тримала енергетика Ігор. Було все таке, як говорять, вау! Енергетику олімпійського селища я відчував трохи не фізично. Напевно місяць після Олімпіади вона не відпускала. Так і ходив по селищу з відкритим ротом та великими очима (сміється). Був в захваті від атмосфери. І ганятися на Олімпійських іграх було дуже приємно. Відчуття дуже незвичні – немов на тебе вся країна дивиться. Це додає і сил, і емоцій. Просто неймовірні відчуття.

- Згадайте, будь ласка, фінальну гонку. Невеличкий аналіз, вже з висоти великого міжнародного досвіду…

- Для того, щоб завоювати медаль, не вистачило саме досвіду, якоїсь бойової хватки. Десь емоцій, можливо, не вистачило, щоб бути тигром на дистанції. Але це був безцінний досвід.

Взагалі, кар’єра така, що досвіду, грубо кажучи, наковтався. Не так вже й багато вагомих успіхів, але кожна гонка була чимось цікава.

Altukhov int 02

- У підсумку ви стали четвертим на Олімпійських іграх (після дискваліфікації Сергія Тарновського. – пресслужба). Задоволені були таким результатом?

- І так, і ні. Так, це не медаль, але доволі високий результат. Були суперечливі емоції.

СКЛАДНИЙ ПЕРІОД

- Ви доволі в ранньому віці увірвалися в світовий топ, про що свідчать результати до 2016-го року. Але з тих пір ви не завоювали жодної медалі на високому міжнародному рівні, не рахуючи молодіжний чемпіонати, поки в прекрасному стилі не виграли європейську кваліфікацію в Сегеді. З чим пов’язуєте такий спад в результатах? Як вдалося повернутися в топ?

- В післяолімпійський рік я теж був дуже заряджений на результат, але все зіпсувала травма. І спад пішов вже після того. Чого це сталося? Можна довго розмірковувати на цю тему.

Були проблеми з тою травмою – багато часу тоді пішло на відновлення. Потім пішли певні емоційні проблеми, напевно було якісь проблеми і в підготовці. Треба було знайти, що саме мені підходить, як саме мені треба працювати. Це були роки, можна сказати, експериментів та наламаних дров, але й разом з тим, дуже великої праці, яка, втім, не давала результату. Але я не опускав руки і працював все більше і більше. Розумів, що все буде добре.

- На одному з чемпіонатів України, пам’ятаю, було і сьоме місце в одиночці. Як ви це сприйняли? Напевно це було сильним ударом для вас.

- То була більше емоційна поразка, відмова від боротьби на дистанції. Втім, я через все це пройшов. І вдячний всьому тому, що було.

- Нинішній рік ознаменувався яскравою перемогою на європейській кваліфікації в Сегеді. За рахунок чого все ж таки вдалося переламати цю ситуацію і повернутися на звичний для себе рівень?

- За рахунок колосального труда. Дуже важкої праці. Плюс, як відомо, удача допомагає найсильнішим. Але свою удачу я створив сам – думаю, що можна так сказати.

- Напевно й підтримка родини також допомогла знову вийти на високий рівень?

- Так, звісно. Цю підтримку я відчуваю завжди. Сім’я і мої рідні завжди були поруч і вкладали свої сили в мене і вірили упродовж всього шляху.

Добре що поруч був клуб, який я представляю - СК «Гірник», який надавав фінансову підтримку незважаючи на результат. Витрати були завжди присутні, адже я багато експериментував, аби покращити свій результат. Тому можу тільки подякувати СК «Гірник» в особі Миколи Мацапури за підтримку.

Ось таким непростим був мій шлях до Токіо-2020.

C2 1000ff

ОЛІМПІЙСЬКІ ЦІЛІ

- Можете порівняти Павла Алтухова зразку 2016-го року та 2021-го? Хто сильніший?

- Нинішній. Зараз я вже зрілий атлет. І вік про це говорить, і набутий досвід. Я вже не такий молодий, але й далеко не старий. До речі, дивлячись на спортсменів, які у віці далеко за тридцять їдуть на Олімпійські ігри, думаю, що можна веслувати ще довго, якщо правильно розкривати свій потенціал. Але це вже трохи інша тема.

Що стосується порівняння, було б погано, якщо б я залишився таким самим, як в 2016-му. Зараз я зовсім інший, а, значить, є розвиток.

- Яку свою гонку ви назвете кращою в житті?

- Якщо говорити про результативність, це фінальна гонка Олімпіади в Ріо, якщо – про внутрішні відчуття, це – гонка європейської кваліфікації в Сегеді. Сильна гонка. Від старту до фінішу. Цей успіх додав неабиякої впевненості в своїх силах. Хочеться, щоб було більше таких гонок.

- Ваші очікування від Олімпійських ігор, де ви виступатимете відразу в двох видах – двійці і одиночці?

- Ці Ігри будуть трохи не такими, як попередні. Наприклад, ми маємо цікаву сітку відбору, за якою треба буде провести чотири гонки, але однієї з них можна буде все ж таки уникнути. Тож треба бути готовим максимально, щоб боротися за медалі. Інакше навіщо взагалі туди їхати. Тому їдемо боротися за медалі.

- Напевно саме це й мотивує кожного дня в період підготовки?

- Так. Кожного ранку просинаюся з такими думками. А коли втомлююся, відразу згадую про олімпійський п’єдестал – є щось більше, ніж твоя втома. Фразу «не можу» навіть не розглядаю. Є ціль, і саме заради неї ми і працюємо.

Altukhov site 05

Пресслужба ФКУ



Новини Україна

24 липня 2021

Фінал командного чемпіонату України серед ДЮСШ та СДЮШОР. День третій

До вашої уваги програма і стартові протоколи 3-го дня командного чемпіонату України серед ДЮСШ та…
23 липня 2021

Фінал командного чемпіонату України серед ДЮСШ та СДЮШОР. День другий

До вашої уваги програма і стартові протоколи 2-го дня командного чемпіонату України серед ДЮСШ та…

Міжнародні новини

24 липня 2021

Токіо-2020. Українка Вікторія УС розпочинає боротьбу на Олімпійських іграх

Українська майстриня веслувального слалому Вікторія УС розпочне у неділю свій виступ на Олімпійських іграх-2020. Вона…
23 липня 2021

В Токіо відбулася церемонія відкриття ХХХІІ Олімпійських ігор-2020. Як це було (фото)

Сьогодні, 23 липня, у Токіо, відбулася церемонія відкриття літніх Олімпійських ігор 2020. До вашої уваги…