Одна з провідних байдарочниць України Марія ПОВХ дала розгорнуте інтерв’ю пресслужбі ФКУ. Розпочали бесіду з актуальних питань 2020-го року. З карантину…
- Карантин нас трішечки збив з нашого ритму, він вклинився досить несподівано в нашу олімпійську підготовку, - розпочала бесіду Марія. - На 2020-й рік були зовсім інші цілі. Ми досить добре попрацювали на тренувальних зборах, але прийшлося згорнути підготовку, а потім розпочати все знову.
- Як особисто ви поставилися до перенесення Олімпійських ігор?
- Спочатку, звісно, був шок від такої новини, лише з часом – відійшла та прийняла цю ситуацію такою, як вона є. Тому що після Олімпійських ігор були свої сімейні плани, але мабуть ми їх перенесемо ще на один рік.
- Як пережили розлуку з рідною стихією – водою?
- В цілому, без потрясінь. Перший тиждень зовсім не відчула – відсиплялася. На зборах у мене свій графік: дуже рано прокидаюся, щоб підготуватися до основного тренування - роблю свою зарядку, свої вправи. На зборах був дуже важкий графік, тож треба було відпочити.
ПОЧАТОК
- А тепер, Маріє, розкажіть, як у вашому житті з’явилося веслування?
- Це відбулося досить несподівано. Гуляли собі з дівчатками, гуляли та й потрапили на річку, а точніше, у веслувальну школу. Так вирішила зайнятися веслуванням, хоча в той час займалася музикою – грала на скрипці. Через рік занять веслування тренер збагнув, що з мене може щось вийти. Вибір, скажу я вам, був у мене дуже непростий, адже в планах було музичне училище. Але веслування все ж таки переважило.
- За рахунок чого?
- Можливо, азарт, а можливо й те, що перші мої змагання стали переможними. Віру в себе дав мене мій перший тренер – Тарас Юхимович Шевченко. Ці складові і дали поштовх до того, щоб йти далі у веслуванні.
- Можете згадати ті перші, знакові для вас, змагання?
- Це були змагання пам’яті Галини Зуб, які проводилися у місті Шацьку. Перемогла я і на других своїх змаганнях – «Пам'ять» у 2002 році, які проводилися у Києві. Мені дуже сподобалося перемагати. Можна сказати, що веслування мене зачарувало.
Вересень 2002 року. Всеукраїнські змагання "Память". На вищій сходинці - Марія ВАСИЛЕВСЬКА (після одеруження - Повх)
- Мабуть, перемогами?
- Так. Є в спорті, як ви знаєте, й поразки, але, в будь-якому разі, спортсмену не треба ніколи здаватися.
Марія ПОВХ та тренер Тарас ШЕВЧЕНКО
ОЛІМПІЙСЬКА МРІЯ
- Згадайте свої перші міжнародні завоювання?
- В 2007-му році я завоювала дві бронзові нагороди на чемпіонаті світу серед юніорів – на дистанціях 500 та 1000 м. Тоді дівчатка в юніорській збірній тренувалися під керівництвом Сергія Жиляєва. Вже в попередніх заїздах ми побачили, що можемо боротися за медалі. Коли ставала на старт, особливо на «тисячі», я чула тільки голос Сергія Леонтійовича, який їхав на велосипеді уздовж дистанції і кричав: «Машо! Машо! Машо!». Попереду бачила тільки такий собі тунель і більше нічого. Коли фінішувала третьою у фіналі, були дуже класні емоції. Потім стала третьою і на 500-метровці. Ці нагороди радують мене й досі.
- Як відчували себе на своєму першому міжнародному п’єдесталі?
- Відчувала велику радість та гордість від того, що на мою честь підіймався прапор України. Це були неймовірні відчуття. Таке легке тремтіння. Я, мабуть, й досі його пам’ятаю.
- Вже в юніорському віці ви бачили успіхи українських байдарочниць на Олімпійських іграх: в 2004-му – «четвірка» завоювала бронзові медалі, в 2008-му – Інна Осипенко-Радомська стала чемпіонкою – та, мабуть, вже мріяли про Олімпіаду…
- В 2004-му я була ще маленькою дівчинкою та не дуже усвідомлювала, що таке Олімпіада, хоча, звісно, раділи за дівчат, які були бронзовими медалістами. Перемога Інни Осипенко-Радомської в 2008році залишила в пам’яті дуже яскраві спогади. Коли ми дізналися про цей успіх, ми з дівчатками просто закричали від радощів, немов це ми перемогли, чи дуже близькі нам люди. Відтоді Олімпіада стала для мене мрією: дуже хотілося потрапити на Ігри та піднятися на п’єдестал. І вже 2009 році під керівництвом Сергія Дубініна я завоювала срібну медаль на молодіжному чемпіонаті Європи у двійці з Ольгою Дубініною.
15 вересня 2007 року. Дніпро. ІІІ Всеукраїнські літні спортивні ігри. На задньому плані –. Ольга ДУБІНІНА, Наташа БУРНОС, Ганна БАЛАБАНОВА, Ольга ЧЕХАНЮК. В середньому ряду - Марія ПОВХ, Інна ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКА, на передньому плані – тренери Тарас ШЕВЧЕНКО, Світлана СЄРГУН.
- Втім, олімпійська чемпіонка гарний приклад для будь-якого спортсмена…
- Так, згодна. І, коли вона нас, перспективних байдарочниць, в 2012-му взяла під свою опіку, навчальний процес пішов набагато швидше. Інна багато чому нас навчила, перед усім наполегливо працювати, повністю віддаватися своїй справі. «Без повної самовіддачи результату не буде», - таким був принцип роботи. Вона нам багато чого дала, і я дуже вдячна їй за це – за ці уроки, за цей досвід, за те, що показала, як треба йти до олімпійських висот.
- Мабуть, тоді і був закладений фундамент майбутніх успіхів української жіночої байдарки, і чемпіонат світу-2019 став яскравим тому підтвердженням: три фінали в олімпійських видах, зокрема прорив в спринті Марії Кічасової-Скорик, чого не було з 2012-го року, коли та ж Осипенко стала призеркою Олімпіади…
- Відродження, можна так сказати, розпочалося в 2015-му році, коли була завойована срібна медаль чемпіонату Європи. Це дало відмінний імпульс дівчатам.
З 2016-го ми постійно у фіналах на великих змаганнях – і в «двійці», і в «четвірці». Звісно, хочеться вже медалей світового рівня.
Четверте місце на Олімпійських іграх - вважаю, гарний результат, хоча, шкода, що нам трішки не вистачило до п’єдесталу – лише 0,3 секунди… Цей слід залишиться у моєму серці надовго, але потрібно рухатися далі.
В 2017-му на чемпіонаті Європи ми завоювали бронзову медаль у «четвірці» тим же складом, що виграв «срібло» на Євро-2015 – Марія Кічасова, Марія Повх, Анастасія Тодорова, Інна Грищун.
І в 2019-му, у нас знову є олімпійські ліцензії в Токіо. Маша Кічасова класно виступила у спринті. Бачила, як вона серйозно налаштувалася на гонку, і було видно, що вона фінал так просто не віддасть. Так і вийшло. Їй трішки не вистачило, щоб потрапити на п’єдестал. Неймовірний результат, як на мене. На мою думку, жіноча команда поступово рухається до олімпійської мрії, до п’єдесталу.
- Розкажіть, як народилася четвірка, яка за невеличкою перервою виступає в одному складі майже п’ять років…
- Народилася четвірка у важкій тренувальній роботі та в конкуренції. Головне, що всі дівчата мали велике бажання добитися великих перемог. Те, що ми на вірному шляху, показав вже чемпіонат Європи-2014 у Бранденбурзі, де ми посіли п’яте місце. І в 2015-му ми завоювали срібні медалі Євро. Запорукою успіху стала і робота в екіпажі, і індивідуальна робота кожної з дівчат над собою, яка включає і психологічний аспект, і технічний. Звісно, наші успіхи це й робота тренерів, лікарів та масажистів, а також всіх людей, які дають нам віру в себе.
- Чи був у вашій кар’єрі переломний момент, після якого ви повірили, що можете досягати міжнародних успіхів?
- Після медалі, яку ми завоювали з Ольгою Дубініною в 2009-му на молодіжному чемпіонаті Європи, упродовж шести років у мене не було жодної нагороди на міжнародних змаганнях. Складно було себе мотивувати.
В 2012-му році, зібравши перспективних дівчат, Інна Осипенко дала нам ту саму мотивацію, віру в себе. Мабуть, тоді я і зрозуміла, що медалі – це реально. Чесно кажучи, я дуже люблю працювати. А найкращою нагородою за важку працю є медаль міжнародних змагань. Коли отримую нагороди, завжди згадую свою команду, тих людей, які в мене вірять та підтримують.
ІСТОРІЯ ЛЮБВІ
- Раз ви торкнулися теми підтримки, прошу вас розказати про головну людину вашого життя – мужа, а точніше, вашу з Романом Повхом LOVE STORY… Отже, історія любві
- Познайомилися ми, звісно, на зборах – коли Рома ще був спортсменом. Це був 2007-й, чи 2008-й рік. Кидали один на одного погляди і в одну прекрасну мить зрозуміли, що подобаємося один одному. Дружили, зустрічалися, спілкувалися і в підсумку стали веслувальною сім’єю. В 2012-му році Рома вирішив завершити спортивну кар’єру та стати тренером.
Я йому дуже вдячна за його підтримку. Він завжди зі мною, він завжди поруч. Вже неодноразово повторювала, що він мій вчитель – він багато чому мене вчить, а, коли треба, і сварить. Він мій щит, який мене оберігає. Я вдячна Богу, що він в мене є.
Цукерково-букетний період був, але великою мірою нас об’єднали спільні справи – такі, як ремонт старої машини та кімнати для нашої сім’ї. І в один прекрасний день, сидячи в тій же машині, один на одного подивилися і зрозуміли, що не можемо один без одного та вирішили узаконити наші стосунки. Скріпили це рішення поцілунком, а наступного дня подали заяву в РАГС.
- Чи був такий випадок, коли Роман своїм вчинком вас так вразив, що ви втратили дар мови?
(Сміється) – Якщо ви говорите про пропозицію руки та серця, як мріють дівчата, то на коліно Рома не ставав, ми вже відчували, що віддали серця один одному, і тоді в машині достатньо було півпогляду, щоб прийняти рішення. Тож з тих пір ми зігріваємо один одного.
Звичайно, бувають різні моменти, адже ми обидва з характером. Тож дякую Романові ще й за терпіння, за його мудрість. А Богу дякую за те, що він подарував такого чоловіка – красивого, мужнього, мудрого.
«ДВІЙКА» З ПРИЦІЛОМ НА ТОКІО-2020
- Розкажіть, як склалася ваша двійка з Людмилою Кукліновською, яка три роки поспіль була у ліцензійній зоні на чемпіонаті світу, а в минулому році ще й виграла Європейські ігри, адже ви представниці, можна сказати, різних поколінь?
- Коли перший раз сіли в двійку на зборі взимку 2017-го, у нас нічого не вийшло. Пробували в різних варіаціях, але мало що виходило. Було невеличке розчарування з цього приводу. Але перед Кубком України наш масажист Дмитро Гринько, з яким ми добре спілкуємося, сказав: «Вийдіть просто на старт та пройдіть дистанцію. Що ви втрачаєте?». Так і зробили. Встали на старт, стартували і вийшло дуже добре. Тоді ми і зрозуміли, що з цього човна може бути толк, незважаючи на різницю в дев’ять років. Треба тільки працювати. Люда на той час вже брала медалі на юніорському чемпіонаті світу, тож був певний міжнародний досвід за плечима. І вже чемпіонат України ми виграли, показавши дуже непоганий результат (1.42,24. – пресслужба ФКУ). А на чемпіонаті світу ми стали тоді четвертими. Я вірю в Люду, вірю в наш екіпаж, тож сподіваюсь, що наша двійка ще себе покаже та досягне світового п’єдесталу. Я завжди впевнена в своїй напарниці, вона ніколи не підводить, що й показали Європейські ігри, де в скрутних погодних умовах – під зливою та сильному вітрі ми виграли спринт.
- За рахунок чого все ж таки поїхала двійка Повх – Кукліновська?
- Склалися мій досвід та молодість і завзятість Люди. В технічному плані ми дуже добре з нею попали. Мабуть, це і все і дало результат та родзинку, яка у нас є.
ЄВРОПЕЙСЬКІ ІГРИ
- Прийшов час згадати Європейські ігри, а саме фінал на дистанції 200 м. Які думки були на старті, чи доводилося, взагалі, раніше стартувати та добиватися результату в таких складних погодних умовах? Можливо, це ваша погода?
- На рахунок погоди ми ніколи з Людою не переживаємо, у нас немає поняття «наша погода», ми можемо добиватися результату в будь-яких умовах, в незалежності від вітру та інших чинників. Коли вийшли на розминку перед фіналом, були думки, що змагання відмінять. Але коли стартер сказав: «Дві хвилини до старту», зрозуміла, що гонки відбудуться. Крім дощу, був ще і сильний вітер. Тож наша задача була - не збитися, а особисто моя задача як першого номера – гарно провести цю гонку. Перед стартом наш тренер Олексій Семикін сказав, що проти такого вітру треба йти, як говорять у веслуванні, «п’ятисоточним» ходом та «сильно не лізти в темп».
Я відчула перший гребок. Незважаючи на те, що вітер нас зносив, ми зробили старт гарно. Лише по дистанції ми трішечки збилися. Коли перетнули фінішну лінію, я подивилася по сторонах, та тут же почула слова Люди, які тільки підтвердили те, що я побачила: «Ми виграли!». Це був шок! Ми кричали на весь канал – нас, як потім розповідали, було чутно дуже далеко (сміється). І тут же нас показали на табло. Це були незабутні, неймовірні емоції, які нас просто накрили з головою.
Коли ми чекали нагородження, мені не вірилося, що ми це зробили. Я дякувала Богу за цей момент, з ці прекрасні відчуття. В такі миті завжди згадуєш, як проходила підготовка, як ти йшов до цієї мети. Емоції переповнювали, серце билося, немов на дистанції – готово було вискочити із грудей. Це дуже класно.
Цікаво, що перед поїздкою на Європейські ігри, Рома мені сказав: «Зробиш селфі на п’єдесталі з правого боку». Мабуть, щось знав (сміється). І ось ми вже з медалями, і Люда передає телефон німкені Тіні Дітце, і та робить те саме селфі, про яке говорив Рома. Я йому тут же відіслала. Його, звісно, теж переповнювали емоції (посміхається).
- В спринті напевно складно побачити, який ти фінішував, адже швидкості дуже високі, чи не так?
- Так. В спринті ти завжди після фінішу чекаєш офіційної інформації. Це може бути дуже довго, як, наприклад, після фініші спринтерського фіналу за участю Маші Кічасової на чемпіонаті світу. Там все вирішували буквально сантиметри (2-е та 5-е місця розділили 0,13 секунди. – пресслужба). В спринті ніколи дивитися по сторонах, хоча я і на п’ятисотці зосереджена тільки на дистанції: є старт, є фініш. Ціль: якнайшвидше, якнайкраще довеслувати до фінішу.
ЧЕМПІОНАТ СВІТУ-2019
- Наскільки вдалося реалізувати потенціал двійки на чемпіонаті світу, де ви з Людою фінішували шостими?
- Мабуть, на Європейських іграх ми були краще готові, ніж на чемпіонаті світу. І відчуття, і часовий показник говорять саме про це. Хоча і до «Сегеду» ми підійшли в гарній формі. Але це був ліцензійний чемпіонат світу, на який налаштовуються всі, адже це головний відбір на Олімпійські ігри. Всі намагаються викластися по максимуму. В цілому, ми показали класний результат, фінішувавши в ліцензійній зоні, що нам дало ще одну квоту на Олімпійські ігри. Дуже рада, що вже третій рік поспіль наш екіпаж показує такий гарний результат.
- Виступ четвірки залишив неоднозначне враження. Якщо у півфіналі перемогли, то в фіналі заставили похвилюватися за потрапляння на Олімпіаду, фінішувавши восьмими. Взагалі, після бронзи Євро-2017 не вдається піднятися на міжнародний п’єдестал. В чому причина?
- Що стосується чемпіонату світу, то ми, перш за все, раді, що є ліцензія. Так, у півфіналі дуже гарно спрацювали, а ось що трапилося у фіналі (задумалася)… Може трішки не попали, не такі були відчуття, як у півфіналі. Ти постійно проживаєш гонку, постійно ії аналізуєш…
Вважаю, що нам треба об’єднатися, щоб наші серця билися в одному ритмі, більше віри в себе. Думаю, що ця четвірка ще неодноразово покаже на міжнародному рівні той результат, який ми хочемо, а ми, звісно, хочемо бути на п’єдесталі. Я вірю в нашу четвірку.
Просто потрібно не повторювати помилок, які були перед Олімпійськими іграми-2016. Треба об’єднатися та працювати, тобто постійно катати цей човен, щоб рухатися вперед.
Розуміємо, що від нас постійно чекають медалей, адже для цього були підстави, а саме результати чемпіонатів Європи, етапів Кубку світу та Олімпійських ігор. Ми – сильна четвірка. Ми можемо показувати високі результати. Ми маємо зосередитися на тренуваннях, нас не повинно ніщо відволікати від роботи на високий результат. І тоді ми завоюємо олімпійську медаль, до якої так прагнемо. А склад олімпійських екіпажів, звісно, визначиться в результаті національного відбору, який відбудеться вже в наступному році. Всі дівчатка в збірній України мотивовані і бажають відібратися в олімпійську збірну.
САМОВДОСКОНАЛЕННЯ
- Питання в продовження теми. За рахунок чого можна вдосконалюватися, за рахунок чого вдосконалюєтеся ви самі?
- Перш за все, вчитися треба кожного дня. Вчитися, в тому числі і на своїх помилках, завдяки цьому ми і рухаємося вперед. Треба вдосконалюватися у всіх напрямках – в психології, у фізичній готовності, в технічних навичках.
А головне – повинна бути велика ціль, заради якої ви зможете подолати всі перешкоди. На шляху до великої мрії є й малесенькі мрії, досягаючи яких, ви рухаєтеся до головної цілі.
У нас в команді всі дівчатка налаштовані, цілеспрямовані та важко працюють заради великих перемог. Це вже називається конкуренцією. І це також двигун прогресу. Так ми мотивуємо один одного.
- Ваша велика мотивація, ваша велика ціль. Що це для вас?
- Звичайно, олімпійська медаль. Хочеться завоювати цю нагороду разом зі своєю командою. Це що стосується спорту. Що стосується звичайного життя, хочеться бути гарною дружиною для свого чоловіка, гарною мамою для своєї дитини. Тож не можу сказати, що маю на життя великі цілі. Кожного дня дякую Богу за життя, яке він мені дає. Кожного дня, прокидаючись, бачу сонечко: «Я живу! Це класно!». Дуже здорово, що ти можеш займатися своєю улюбленою справою, можеш обійняти свого коханого чоловіка, обійняти своїх рідних. Карантин, наприклад, дав змогу нарешті побачити своїх рідних – в травні ми побували на дні народженні Роминої мами, на який ми ніколи не потрапляли через змагання, чи збори. Цього разу ми побачити всю нашу велику родину, ми змогли насолодитися тими моментами, які ми постійно відкладаємо. Це велике щастя.
А що стосується Олімпійських ігор, у нас залишається рік підготовки, тож у нас є змога підготуватися ще краще. Це наш великий шанс не підвести один одного і здійснити нашу велику мрію.
Марія ПОВХ. Досьє
Майстер спорту України міжнародного класу.
Фізкультурне-спортивне товариство – Збройні сили України.
Область, яку представляє – Волинська.
Народилася 8 січня 1989 року в Луцьку.
Перші тренери – Ольга МУХАМЕТАЛІНА, Тарас ШЕВЧЕНКО.
Нинішні тренери – Роман ПОВХ, Андрій ШЕВЧУК.
Переможниця Європейських ігор 2019 року (байдарка-двійка, 200 м, з Людмилою КУКЛІНОВСЬКОЮ).
Срібна призерка чемпіонату Європи 2015 року (байдарка-четвірка, 500 м, з Марією КІЧАСОВОЮ, Інною ГРИЩУН, Анастасією ТОДОРОВОЮ).
Бронзова призерка чемпіонату Європи 2017 року (байдарка-четвірка, 500 м, з Марією КІЧАСОВОЮ, Інною ГРИЩУН, Анастасією ТОДОРОВОЮ).
Бронзова призерка Європейських ігор 2015 року (байдарка-двійка, 200 м, з Анастасією ТОДОРОВОЮ).
Переможниця етапу Кубку світу 2016 року: Дуйсбург - байдарка-четвірка, 500 м (з Інною ГРИЩУН, Анастасією ТОДОРОВОЮ, Світланою АХАДОВОЮ).
Срібна призерка етапів Кубку світу 2016 року: Дуйсбург – байдарка-четвірка, 200 м (з Марією КІЧАСОВОЮ, Інною ГРИЩУН, Анастасією ТОДОРОВОЮ); Рачіце – байдарка-четвірка, 500 м (з Марією КІЧАСОВОЮ, Інною ГРИЩУН, Анастасією ТОДОРОВОЮ);
Срібна призерка чемпіонату Європи серед молоді 2009 року (байдарка-двійка, 500 м, з Ольгою ДУБІНІНОЮ).
Учасниця Олімпійських ігор 2016 року (4-е місце, байдарка-четвірка, 500 м, з Інною ГРИЩУН, Анастасією ТОДОРОВОЮ, Світланою АХАДОВОЮ).
Бронзова призерка юніорського чемпіонату світу 2007 року (байдарка-одиночка, 500 та 1000 м).
Фіналістка змагань чемпіонатів світу у різних видах програми 2013, 2014, 2015, 2017, 2018, 2019 рр.
Пресслужба ФКУ