Срібна призерка Олімпійських ігор Анастасія ЧЕТВЕРІКОВА дала інтерв’ю проєкту «Веслування України», в якому розповіла про ситуацію в збірній України і підготовку до чемпіонату світу (фото canoeicf.com:Познань. Кубок світу. Анастасія ЧЕТВЕРІКОВА на дистанції фінальної гонки на дистанції 500 м ).
ЗБІРНА УКРАЇНИ
- Анастасіє, розпочнемо з актуальної зараз теми – ситуації в збірній України. Нещодавно чемпіон світу Іван Семикін розкритикував головного тренера Ігоря Нагаєва, потім в тому ж дусі виступили чемпіонка Європи Анастасія Горлова і напарник Івана по чемпіонській четвірці Дмитро Даниленко. Що ви скажете з цього приводу?
- Я підтримую думку представників байдарки, особливо що стосується прекрасної ії половини. На особистому рівні у мене проблем з Ігорем Нагаєвим немає, але, що стосується організації роботи в збірній, тут я маю до нього претензії. Ми не бачимо чіткого керівництва збірної, інформація до спортсменів доводиться в останній момент.
Вишенькою на торті стала відсутність Ігоря Нагаєва в заключний день етапу Кубку світу в Познані, коли проходили всі фінали.
Транспортування човнів, взагалі, окреме питання. Спортсменам приходилися самім вирішувати це питання. Дякуємо Олексію Семикіну, який за свій рахунок привіз нашу двійку з Обухова. Головний тренер зараз не є лідером збірної, який може об’єднати команду. Напевно він цього і не прагне. По суті, в збірній кожен сам по собі. Веслувальники самі вирішували свої організаційні питання, наприклад, щодо проживання на Кубках світу. Це просто нонсенс. Хто, де домовився, там і жив. Так не має бути в національній збірній.
Що стосується повернення спортсменів збірної в Україну, де, як відомо, йде війна, постійно лунають сирени, а також є небезпека ракетного удару в будь-яку точку країни, то це, вважаю, не найкраще рішення. Ми вимушені готуватися в таких умовах до чемпіонату світу, а ось спортсмени, які не відібралися на чемпіонат, навпаки, залишилися в Європі, зокрема в Румунії до кінця грудня і виступатимуть за місцеві клуби. Ми могли залишитися таким же чином. Але ні – прийняте рішення повернути спортсменів в Україну. І ось виходить, що ми з моєю напарницею Людою Лузан тренуємося в різних локаціях…
- Як так?
- Наскільки я знаю, старший тренер збірної України Микола Мацапура «пробив» для нас з Людою «збір по Міністерству» в Горішніх Плавнях, який розпочинається 15 червня (бесіда проходила 11 червня. – проєкт «ВУ»). Поки я знаходжуся у Львову, тренуюся неподалік на озері Наварія, разом з каноїстами збірної України. Можливості поїхати до місця збору у мене немає: перевезти човен не можу, тому що немає бензину, та й просто їхати через всю Україну машиною я боюся – все ж таки у нас йде війна, а це дуже небезпечно. Я обговорила цю ситуацію з Миколою Івановичем. Він склав для мене тренувальний план і дозволив тренуватися за місцем моєї нинішньої дислокації. Ось така ситуація.
Крім того, у мене батьки зараз в Херсоні, в окупації – постійно думаю, як вони там (важко зітхає). Дуже важко психологічно… Добре, що моя кохана людина (каноїст збірної України Андрій Рибачок) знаходиться поруч – разом легше все це пережити.
Зараз працюю за планом, разом зі спаррингом – каноїстами-юніорами, яких для мене підібрали. Коли Микола Іванович вирішить, що вже необхідно катати двійку, вирішуватимемо, як діставатимусь до місця зборів.
ЕТАПИ КУБКУ СВІТУ
- Поговоримо про спортивну частину сезону, котрий для вас деякий мірою особливий, адже восени ви перенесли операцію на плечі, яке вас непокоїло останніми роками. Наприкінці грудня, коли ми з вами спілкувалися останнього разу, ви ще на воду не виходили. Коли це відбулося, які були відчуття в той момент?
- На початку лютого, на зборі в Туреччині. Відчуття були такі, що я немов вже рік не була на воді. Я перестала відчувати гребок. Потребувався десь тиждень, щоб повернути відчуття. Враховуючи мій стан після операції, я тренувалася з Людою Бабак. З нею, як з марафонщицею, мені було легко катати «аероб». І лише, коли набрала певну форму, почала працювати з Людою Лузан.
- В якій формі підходили до етапів Кубку світу?
- Чесно кажучи, після операції у мене був, можна сказати, такий розпливчастий настрій – не розуміла, на що я здатна. До того ж, до від’їзду за кордон я не була у свого лікаря, тому було трохи страшно входити у свій звичний робочий ритм. Але відразу відмовилася на цей сезон від четвірки, де я, зазвичай, рулю, та від спринту, яка є дуже вибуховою і темповою дистанцією.
На другому етапі Кубку світу вирішила випробувати свої сили в «одиночці, 500 м» - треба було подивитися, на якому світі я знаходжуся, так би мовити. Старший тренер підтримав таке рішення.
- В підсумку 500-метровку ви виграли, і доволі впевнено…
- Так. Дещо несподівано, але, звісно, дуже приємно. Справа в тому, що в день фіналу у мене боліла рука. Ані розминка, ані тренування не допомогли – біль не проходила. Але вирішила: на дистанції буду терпіти, як би там не було. Перші 150 метрів біль не проходила, а потім вже я йшла на розтягнутому гребку. На фініші болі вже не відчувала.
- Зараз, як почуваєте?
- Краще. Місцями є певний дискомфорт, але в процесі тренування, коли знаходжу свій ритм роботи, все добре.
- Повернемося на перший етап Кубка світу, де ви з Людмилою Лузан несподівано посіли 4-е місце в олімпійському виді. З чим пов’язуєте такий результат?
- Звісно, що ми не були морально готові, що станемо четвертими. Передбачали, що будемо другими-третіми, слідом за олімпійськими чемпіонками китаянками, а Микола Іванович, взагалі, розраховував, що ми дамо їм бій в боротьбі за перше місце. Але не вийшло.
На мій погляд, ми втратили свій хід, який був в минулі роки. Ми вже зі старту програвали корпус і китаянкам, і кубинкам – це дуже багато. Наш старт було не впізнати. Втім, у нас не було вибухової та швидкісної роботи. Ми двійку в цьому році практично не катали – виходили буквально два рази, та й то не в своєму човні. Звісно, приємного мало, але головний старт року – все ж таки чемпіонат світу.
Треба більше працювати саме над двійкою - гонка показала наші помилки. Тож будемо працювати над ними. З іншого боку, ми завжди не можемо перемагати, іноді бувають і спади. Звісно, на чемпіонаті світу націлюємося на боротьбу за перше місце, все ж таки ми срібні призерки Олімпійських ігор.
ВІЙНА В УКРАЇНІ
- Поговорим трохи про війну, яка зараз триває в Україні. Ви родом з Херсону, ваші батьки зараз там, в окупації…
- Буквально напередодні війни до мене в Туреччину приїжджали мама і моя тьотя, і повернулися вони до Херсону 23 лютого. А вже наступного ранку, десь о п’ятій, мама зателефонувала і сказала, що почалася війна – було чутно постріли та бомбування. Мама в паніці почала збирати кошти та документи, розраховуючи залишити місце. Але у підсумку це зробити не вдалося. Таким чином, батьки залишилися в Херсоні. Спілкуємося нечасто, адже зв'язок дуже поганий, окупанти глушать зв'язок. Добре, що хоча б брат не в місті – він в рейсі. Та й мій перший тренер Василь Цеховліс виїхав із Херсону і зараз в безпеці.
ЧЕМПІОНАТ СВІТУ
- Як далі буде побудована підготовка до чемпіонату світу. Була інформація про ранній виїзд в Канаду…
- Поки чіткою інформації з цього приводу немає. Було б дуже правильно, на мій погляд, приїхати заздалегідь, щоб мати можливість для адаптації і спокійної підготовки, а не так, як Україні під сиренами. Зараз у нас підготовка за свій рахунок, а у Львові дуже дорого орендувати житло. Головний тренер збірної України сказав, що харчування повернуть в серпні, а ось проживання за свій рахунок. Що стосується подальшої підготовки, то поки, як я же говорила, готуюся біля Львову, на озері Наварія. Далі – побачимо. Їхати в Горішні плані, чи то на машині, чи то на потягу – дуже небезпечно. Так люди, звісно, їздять, але мені особисто – страшно. Та й мама категорично проти такого переїзду. Біля західного кордону я себе відчуваю набагато спокійніше. Та й умови для тренувань тут гарні – хороша акваторія. Буває багато народу на воді, адже тренується молодіжка, яка готується до Євро (жіноча байдарка і чоловіче каное. – проєкт «ВУ»), а також каноїсти основної збірної України, але я виходжу на воду у зручний час, щоб не пересікатися з молодіжкою.
- Які очікування від чемпіонату світу та чемпіонату Європи, який відбудеться також у серпні?
- Складно щось говорити зараз, за півтори місяці до старту, але на чемпіонаті світу націлена на медалі в обох видах, в яких планує виступати: в «двійках» на дистанції 500 м – у класичній, олімпійській, з Людмилою Лузан, і в змішаній, з Андрієм Рибачком, з яким завоювала медалі на обох етапах Кубку світу і, вважаю, що заслужили право виступати в цьому виді програми.
Амбіцій щодо виступу в одиночці на дистанції 500 м у мене в цьому році немає, плани в одиночці ставитиму на наступний рік. Що стосується чемпіонату Європи, то тут ми просто зобов’язані підтвердити статус найсильнішої двійки на континенті.
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»